Лист ІV

Юрій Буряк

Мій

Вальгію,

понтійські сосни нашої дер-

жави, наш безвітрильний корабель,

геть продірявлено – як гілка, відчахнеться

Пропонтида, не допоможуть

леґіонів лави, і потечуть з дер-

жавного корита сестерціїв потоки

до скринь князьків із Родосу чи Кріту.

І скажуть нам – “ні елліна, ані юдея”.

Розчиниться в народах Рим високий,

його опустять нижче катакомб, і наші тіні,

друже, з Колізея летітимуть невдовзі кумельгом.

Як мало тих, котрі б із флотом Риму

могли б упоратись, коли грядуть шторми.

Руф і Тібулл підтримали б, підтримав

і Бублій би, але безсилі ми змінити

бодай що-небудь у ході чужого свята;

того і жди – охопить страх,

коли вже не рятують

ані присяга, ні

військова клятва,

ні навіть

ворожіння

на пта-

хах.