Лист Х

Юрій Буряк

Мій

Вальгію,

учора бачив

Непота, ти б не

впізнав його, а був же

він улюбленцем не тільки Брута,

як сяяв зір його і стрижкою

своєю він схожим був на молодого

вепра! Геть лисий, голомозий і погаслий.

Дружину тягне за собою, невиліковно хвору,

і поганяє віслюка, вантаженого бурдюками

з вином “на хабарі”: везе її на батьківщину – помирати.

Пом’янули друзів. Тебе згадали, Палатінум і Форум,

і те, що, мабуть, не було часів непевніших для Риму;

втім, завжди так сучасники говорять про часи,

коли продажна влада порахувала

кожного із них, і визначила ціну,

хто скільки коштує, кого

й за скільки купуватимуть

вони; останні обо-

рудки із грошима з публічних

зборів “на потреби наші”

забили вщерть казну і Цезар

може й далі в дурня грати,

а августійша

етруським золотом

із поховань

бюст і парсуну

прикрашати…

(втрачено закінчення).