Лист ХІХ

Юрій Буряк

Мій

Вальгію!

Ти знаєш цього Гракха

Валерія. Я замолоду якось мав

щастя познайомитися з ним.

На привалі він грав у кості з покійним

рудим і сухорлявим (забув його ім’я) леґіонером.

Він так викручував ту кістку, що той, рудий, не знав,

з якого боку підступитись до цього генія маніпуляцій;

а потім я був свідком, як він, з дитинства зизоокий, стояв

обличчям до прямовисної стіни стрімкої скелі на Апеннінському

великому шляху; гурт цікавих давав йому завдання на множення

і ділення, і він одразу видавав їм семизначні цифри; ще півгодини хлопці рахували, й завжди допевнювалися в несхибності

рахунку; його за ці таланти наблизили до себе наші берло-

носці; пригадую, в якійсь кампанії військовій ми йшли нагірним

шляхом, і Гракх, котрий нужду пішов справляти (нрзб.)… безслідно зник (нрзб.) довелося його з провалля піднімати на мотузках (нрзб.)…

та найбільше він прославив себе тим, що якось під час військового параду

заплутався в зав’язках своїх сандалій, і, стоячи на пагорку, з розгону ніби,

зігнувшись у три дуги, назустріч колісниці Цезаря побіг, та так, що навіть варта

Цезаря не встигла його перехопити і головою врізався у спиці колеса, та дяка

Юпітеру, що на ньому був на той час шолом з пером, яке він обламав; патриції,

наближені до імператора, котрі стояли на протилежнім боці, аж зойкнули, коли

побачили, як думали вони, зухвальця, котрий на Цезаря вчинити замах хоче;

а якось біля скульптури Діоніса одному перекупнику і ніби меценату, котрий

сказав, що я (Горацій) – не той, за кого видаю себе, а це було якраз на свято

перемоги Цезаря над Брутом; я йшов попереду й почув, немов камінням хтось

горіхи лущить, й побачив, як Гракх прийомами скоріше вуличного бою, ніж тими,

якими володіли всі леґіонери, вчить “мецената”, а той тікає і жестикулює, немов

купці на східному базарі. Це Гракх, яким його я знав.

Щасти. Зустрінемося скоро.

Твій Горацій.