Лист VІІІ

Юрій Буряк

Мій

Вальгію,

вітаю в день

тієї битви,

коли поразку нашу

й відступ сьогодні дехто

втечею нарік. Ти знаєш – хто.

Я до стіни притиснув би цю гниду.

Він пам’ятає “втікачів”, а зрадників,

котрих привів, – забув. Неначе вчора:

Альгій, Крас, Альбін і зовсім юний Непот –

ми йшли нагір’ям, наш леґіон; я пам’ятаю плечі,

засмаглі торси, погляди, в яких була рішучість, рух

когорт, які вів Брут. Нас не розбили вщент, ми, римляни,

закляті кров’ю Рема,

на нас лежатиме довіку

братовбивства тінь.

Згадай обличчя наших друзів, найкращих з римлян,

порубаних мечами, забитих списами, задавлених джгутами

ні бритів, ні парфян, ні греків, ні германців,

полеглих не з намови карфагенців чи юдеїв.

Братів, котрі загинули

від рук

братів по крові.

Що говоритимуть про це нащадки?

Кому вони служитимуть?

До рук чиїх пливе наш Рим?

До ніг чиїх

впаде

наш

Рим?

Прощай.

Горацій.