Лист ХIІ

Юрій Буряк

Мій

Вальгію,

наснилося мені,

що Брут живий –

і ми вітаємо його у Форумі

з якимось -літтям. За тобою –

центуріонери, ти – леґат, я біля тебе (теж,

з усього видно, полководець);

серед запрошених є й ті,

хто нині править і веде на скелі

наш трухлявий корабель, а є і ті, котрих впізнати

важко, хто під Філіпами поліг ще молодим,

а тут вони старі і, найдивніше, що в одній шерензі

стоять убиті й убієнні ними. Усіх їх час немилосердний

і Аполлон не пощадили. Брут наче цезар, поряд нього Цице-

рон і хтось із найвідоміших поетів (але не я – Проперцій чи

Тібулл). Розмитих рис гімноспівців я так і не розгледів. Брут

по черзі цілував служителів Юпітера, жерців,

наступників Платона й Архімеда, відомих консулів. Нарешті черга

і до нас дійшла. Він раптом стрепенувся

і я впізнав у ньому Брута, котрий

на битву нас благословляв тоді, похмурого світанку, перед своєю смертю. І на дотик

його щока була, як лід, холодна. Він пильно

так поглянув на наші руки,

мов кажучи: “Тримаймось, хлопці!”

а його найперший охоронець

мене підштовху-

вав – мовляв,

хутчій, хутчій, за

вами черга!

(нрзб.)

…серед трофеїв,

у залах виставлених,

були шоломи наші і мечі,

ганебно кинуті на полі бою.

Коли виходили, я зауважив –

чергу замикав,

мене й тебе пронизуючи зором,

високий, лисий, хитроокий Флавій.