Гвідо припрошує: ну ж бо...

Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)

“Геть покину я Лаппо і Данте з ним.

О, лиш з тобою я вийду в море!

Думку жени про любов, кинь дурниці.

Ну ж бо, відважуйся: мій корабель, твій товар.

Невидюща земля, хоча й зна про земні дива,

Нам не дасть вгамувати спраги.

О, я бачив тебе полонянкою власних мрій.

О, я пізнав твоє серце жорстоке. Зовні

Життя наше – море, і в ньому потік людський

Перемішався, немов на вогні жертовнім!

О, ти не знала мандрів! ну ж бо, ось корабель”.

Примітки

Ремінісценція Е. Паунда на вірші Гвідо Кавальканті (1250?–1300) та молодого данте (йдеться про сонет “Guido vorrei…”), де Паунд коригує реальну “сонетну” відповідь Гвідо на пропозицію Данте йому і Джанні Лаппо з їхніми коханими вирушити в ідилічне морське плавання. Паунд “змушує” свого героя залишитися наодинці зі своєю коханою.