Куценко

Юрій Буряк

(Віктор)

По-

завчора

говорили про

нього, а вчора він

явився удосвіта, та так

несподівано, що я встиг

природно зрадіти (люті-бо

накопичилося на нього багато),

мовивши: “Звідки? Невже з могили?”

Він посміхнувся губами й очима, іскор-

ками іронії зблиснули очі; був же таким,

яким його знав я в кращі часи – чесним і гост-

рим, чоловіком, котрий не боявся труднощів,

не в дошку наш, а – в залізо, з чолом Бодлера

й нерозмінним талантом; хто б міг подумати,

що тяжка невиліковна хвороба вкине його

в алкоголь, у бомжацтво і злодійство; в на-

шій останній розмові на цьому світі

він обіцяв усе повернути,

та невдовзі помер.

Він повернувся таким, яким його знав ще

в літа молоді.