1

Юрій Буряк

Були часи небесних серафимів,

у цоколях крилатих аонід

неоновий, між київських амфібій,

Хрещатик розгортався як магніт.

Щовечора в тролейбусі тряському

я з Виставки до центру прямував

і кавою в генделику тісному

Карабута-безумця напував.

Каварня на Толстого: за столами –

художники, актори і братва;

Гарбуз Володя з Велеса бровами

і пів-бомонду міста на бровах.

На Леніна – Макаров Анатолій,

тонкий знавець грибів і сибарит;

диковинні наїдки із квасолі,

гриба й ведмедя смажений гібрид.

В ЦеГе – аятоллою постать Рафа,

що був за Нострадамуса мені;

як глобус – у його майстерні шафа

і скрипка батька тужить на стіні.

Козоводіння в п’ятницю надвечір,

по всіх каварнях друзі гомонять,

і волохаті вуха кадебечі

вряди-годи подекуди стирчать.

Король поетів і кордебалета,

французької легкої боротьби,

Микола Воробйов з анальфабета

стає поетом нашої доби.

Йде Прорізною Кордун, як з Парнасу,

Михайло Москаленко поряд з ним;

вони прямують прямо до шинквасу

і п’ють вино зі мною, молодим.