4

Юрій Буряк

З палацом нагорі і рухом диліжансів

з панянками уверх, до світлих його заль –

пакети в сургучі, веселі поштарі, –

коли вістей нема, а є ще трохи шансів

потрапити туди, де київський Версаль –

з-під цих колон на пункт вивозитимуть трупи,

ховаючи в лісах сліди, як упирі, –

усмішки шоферні катам з ОГПУ, –

хто цю будучину в підвалах закатрупив,

хто смерті в руки дав криваві вахлярі.

А зодчі всіх часів за нами пильно стежать:

у надрах наших міст хробаччя руйначів –

як виразки, які чужі твоїй красі, –

на пунктах при дротах і на високих вежах

пантрують на свіжак і думають, над чим

свою простерти тінь і чим тебе дістати –

яким кінцем за що, спираючись на чин,

кадрили копачів, за ними – тлінь і смерть, –

в бахилах й капшуках вони стають до страти

і розтинають час між дисками хвилин.