6

Юрій Буряк

Щоб у покоях гетьманських на горах

серед клейнодів і універсалів

засяяти – так сяють чорні зорі! –

як чорний оксамит з піддонням синім –

матерією у подобі горній,

де велич і трагізм, як на запоні –

ніч українська, ночі в Україні,

у Києві, із мерами із Марса,

де бородато досі ще від Маркса! –

під шиєю сяйнистим діамантом

рубіновим на траурній фелоні –

попам дарунок, їхнім хіромантам

з чужинців, за який ясиром брали,

ловили в полі і каргу ребрасту

з косою попід двері і до брами,

звідкіль вона виходила, штовхали.

До різьбленості вишукана врода,

до снів спудейських, як з іконостаса,

переданого армії і флоту,

ні з перископа, ні від ватерпаса

невидна і невловна і незгасна,

до різьбленості вишукана вродо

від доньок Ярослава до гетьманських

дочок і жон, завидної статури,

була і є тим садом Гетсиманським

і садом Академії Платона –

у Галшці чи в Раїні Могилянці

лиш зблимнувши, дійшла Архипентури,

архипенкових ню, площин зі сталі,

у форми перейшла тривкі і сталі

горизонтальних поз і вертикалі.

А спектр голосовий колоратури

її до Бога піднімав і далі.

І вбрана у хітон зело багряний,

дивилася з Кирилівської церкви

із Немовлям, провіденційно рани

тим зором обмиваючи, і тіло

вгортаючи у плащаницю…

Від Всіхсвятської церкви, з Видубичів,

від Архангела Михаїла вона прямує розарієм,

понад Байковою горою поміж статуй

вночі проходить, одна з най-най, над Аскольдовою

йде Печерськом і входить до зали,

де на неї вже й не чекали…

Де Лаврентіївна в нержавіючому металі,

яка завжди мислиться тільки по вертикалі,

декілька дам з перешитими пичками

мастодонистих, маскоподібно застиглих

як на карнавалі у Воланда + декілька

мініатюрних модниць у вбраннях німфеток

і полководиць типу офелій і д’арк жанн

(улюблениць парижан), декілька транвеститок

і один одесит (з групи підтримки провідної партії),

і городніх опудал, запудрених, як Іуда,

до повної розмитості індивідуальних рис,

вивантажених з карети швид. допомоги «Борис».

– Так, начебто…

так, начебто, але могло б інакше.