На «Грифельну оду» О. М.

Юрій Буряк

O. N.

На стикові потужних зір

Нехай течуть орільські води,

Нехай вбирає окомір

З-поміж вугілля й світла подив;

Хай місяць розчиняє туш

(У чому що не суть важливо)

І від спорідненості душ

Хай виживає тільки диво.

Коли з нічних овечих кучм

Тонкі виходять оболоки,

Подібні до ефірних круч

Для співів янгольських високих,

Нехай вугільний олівець,

М’якіший вовни із ягничок,

Зникомих відрухів ловець,

Ключів шукає, не відмичок

До тіней місяця в кутках,

У тиші, в шерезі і шлюзах,

Коли за грифелем рука

Розв’язує з проміння вузол

Або за Веспером у діл

Стягою тягне в невідоме

І за лускою у воді

Сяйне вречевленням зникоме.

Нехай зі світла і темнот

На стику зір живопис тчеться

І зорепад впада в джек-пот,

Дзвенить як золотий сестерцій

У передзвонові цикад,

У дзьобах пізніх соловейків,

А між повітряних аркад

І вершниць ніжності в цигейках

На недосяжній висоті

У стику зір – темнот і сяйва

Стікає з неба сім потів

Стихій, і жодна з них – не зайва.

Вогонь, вода, речовина,

Що проявляє зір систему,

Й метеоритова струна

Рівнянням зміцнює поему

Сяйнот і темряви з води,

Фосфоресцентних з’яв і щезнень,

Гри тіней і вряди-годи

Мішеней плям і стріл із креслень;

Усю органіку борні,

Від первнів біосу до скону

Того, що гине в наші дні

І не в Сузір’ї Скорпіона,

Брам ночі, семибрамних Фів

І твердей скраяних Пріама,

Любов розмішує і гнів,

Що саме тут – одне й те саме.

На стикові потужних зір

Нехай течуть орільські води,

Де крейда з грифелем і зір

Митця, ще здатного на подвиг.