На околиці Риму
Юрій Буряк
Провінція готується до свята,
невдовзі розпочнеться рік новий:
з’їжджаються до центру колісниці
із консулами і дрібних службовців
пощербним людом; все, що є під спудом,
виходить на поверхню, із в’язниць
у глушину вивозять небезпечних
бунтівників і критиків режиму,
щоб спокій відпочинку убезпечить
собі, жерцям, володарям і Риму.
На статуї Меркурія – вінець,
яскраві шати, хлопавки, гірлянди
на рододендронах і заростях самшиту,
ось блазень з кляпом в одязі з накрапом
затягує під горлом чорний бант;
оголені до пупа три гетери
згинаються у недвозначних позах;
зі смолоскипами легіонери,
з поселень дальніх звезені на пострах,
кілками затуляють крайню плоть,
з очима, виряченими, як в оргазмі,
із прорізів за натовпом пантрують,
не так уважно і не так безстрашно
виказуючи не ентузіазм
служителя Феміди, а цікавість
до певних форм жіночого протесту,
що, слід сказати, свіжі і пікантні,
як змити з тіла зайві палімпсести.
Провінція готується до свят,
на лобне місце витягли трибуну,
де охлократа слухатимуть скоро
про те, як добре, коли хвіст у кобри
не довгий, а короткий, і тризуб
у праведних руках, удар державний
врятує від незгод країну й демос –
хай гавкають, мовляв, усякі шавки.
А втім, обрати може він і тему
підвищення добробуту й платні
тим верствам, що в процесі розкрадання
народного майна збанкрутували,
про новохатьків і скоробагатьків,
серед яких і син його, й братан,
він краще не казатиме нічого –
ще свіжий спогад про бунти в копальнях;
Юпітера згадає і небогу
його, Мінерву, чи таку ж каналію,
їх достобіса має пантеон;
старих центуріонів не зачепить:
цей контингент не варто дратувати –
дадуть по мозках навіть відморозкам,
стоять один за одного плечем
і головою, бовкне про єднання
і входження… куди їх не пустили,
болт показали, значить «досвіданья»
сказати треба, ще – про збройні сили,
про армію голодну і про флот
галерний, не уникнути конфузів
із оборудкою на узбережжях півдня –
набили гулю й заробили дулю,
нарвалися реально на аншлюс;
про настрій щось, про охеренне свято,
про торбу грошей і про всі гаразди,
щось про Олімп, атож – олімпіаду,
знов гавкатимуть всякі ліберасти.
Народ гуляє, в амфорах несуть
нектар, горлянку рвуть, з горла ковтають,
у бубни тулумбасять на майдані
здоровані і юрби піхвовані,
центуріони в путах у путан
ім’я чиєсь вигукують: «Валера!»
(Чи не Катулла?) і багаття палять,
злягаються, впиваються фалерном,
і все це – від Везувію не далі,
ніж відстань до злощасної Помпеї.