Поет

Юрій Буряк

Висів на брук сей гусар і гуляка,

Площа Сан-Марко, хвилі, вогні,

Байдуже, мадяр він чи австріяка,

Добре не мати в світі рідні.

Світло в лагуні, Рі де Ск’яволі,

Дальнє відлуння в назві і все.

З мертвого міста мрець на гондолі

Знає, куди відвезти, і везе.

На полонинах Альп чи деінде,

Хоч на бескидах Татр чи Карпат,

Мертвого міста мертві таїни

Сяють сяйнистіше за ізмараґд.

Добре, коли ні кола, ні вітчизни –

Скрізь-бо сприймають тебе за свого.

Файна місцина для вічної тризни,

Як для триніжка священний вогонь.

Наглухо двері зачинено, скоби,

Куте залізо, клямка з кільцем

З ніздрів бика і туніка Європи

З венеціанки юним лицем.

Добре не мати в світі нікого

В місті палаців, тіней і снів,

Тішити слух свій звуками рога,

Зір – небесами різних часів.