Відповіді на листи римського друга

Юрій Буряк

Дрізд щебече в шевелюрі кипариса.

Й. Бродський

1

Так, напевно, маєш рацію, мій друже –

скоро осінь, скоро барви потьмяніють,

дрізд у парку голосом натужним

на очах втрачає віру і надію.

Скоро осінь, мить – і руслами нічними

зашумлять повітряні потоки

перелітних птиць… і чи не з ними

в шумі крил і наш проліт високий?

2

Я отримав твій дарунок, вірші й книги,

та не відаю, чи дійдуть до них руки.

При дворі – непевність та ж, інтриги:

в банці павуки, над падлом круки.

Звісно, в Риму безліч Цицеронів!

Кров не ллється, не сидять по тюрмах.

Найчесніший цезар наш на троні.

І заможні дурнів наших юрми.

3

Серед наших тут купці лежать з синками,

в розбраті багато полягло їх.

Цей всього досяг. Тепер з дірками

в черепі собою Рим угноїв.

Декому підсипали отрути,

підіпхнули ніжно до безодні.

Тут сьогодні процвітають Брути.

Бруду значно більше. Й пси – голодні.

4

Може, й справді був правий таки Антоній –

краще б курку у Єгипті патрав:

замість зрад і крові, і агоній

хоч би й курка, а не Клеопатра.

Щоб – ні стукача, ані лакузи

поряд не було, і світ за очі

в Дакію далеку, в Сіракузи.

Був би молодим, злиняв би точно!

5

Обійшовся б я і без гетери.

Подивись-но ти на нашого Насона:

в голові у нього золоті химери,

а до смерті ж ближче, ніж до трона.

Я щасливий з того, що позбувся

мрій непевних, що на мій жертовник

ні великий владця, ні лопуцьок

оком не накине в час ґвалтовний.

6

Гірше буде, якщо нас поділять, друже.

Якщо боги не покличуть нас на битву.

Сидячи під пінією, скрушно

в такт думкам повторюю молитву:

«Вовком стану сам, на прю з вовками

стану, хоч старий, не дуж на серце,

з “друзями народу”, з ворогами,

з тими, в кого бог один – сестерцій».

7

Літо входить у спекотну пору,

всі – на віллах, челядь розморило.

Я приїду, друже, дуже скоро.

Поладнай човна, заший вітрило.

Будемо збирати із околиць

гвардію стару, легіонерів,

доки імператор-богомолець

не зібрав усіх нас на галері.

8

Пам’ятаєш, друже, у саду твоєму

10 років тому, як під час застілля

говорили ми на схожу тему.

Був ще той, твій «друг», його зусиллям

доля нас розкидала по світу:

той – у скіфів аж, а той – на Нілі.

Хто збере по світу всього цвіту?

Хто плекав Енеїв дух у тілі?

9

Зелень лавра знов пройма тремтінням.

Двері геть розчахнуто. Віконце.

Тиша. Скрізь руїна. Тільки тіні

і тканина, що ввібрала полудневе сонце.

Понт шумить за огорожею із піній.

Чийсь вітрильник розгойдало біля мису.

Сіті й весла – в давній павутині.

«Дрізд щебече в кучмі кипариса».