Заспокоєння Марії у воскреслому
Переклади Юрія Буряка та Володимира Маккавейського
Паоло Веронезе. Воскресіння Христове. Бл. 1570. Полотно, олія, 136 × 104 см. Галерея давніх майстрів, Дрезден
Stillung Mariae mit dem Auferstandenen
Was sie damals empfanden: ist es nicht
vor allen Geheimnissen süß
und immer noch irdisch:
da er, ein wenig blaß noch vom Grab,
erleichtert zu ihr trat:
an allen Stellen erstanden.
O zu ihr zuerst. Wie waren sie da
unaussprechlich in Heilung.
Ja sie heilten, das war’s. Sie hatten nicht nötig,
sich stark zu berühren.
Er legte ihr eine Sekunde
kaum seine nächstens
ewige Hand an die frauliche Schulter.
Und sie begannen
still wie die Bäume im Frühling,
unendlich zugleich,
diese Jahreszeit
ihres äußersten Umgangs.
Заспокоєння Марії у воскреслому
Що відчули тоді вони: це чи не
з таємниць найсолодша
і все ще земна:
і коли він, блідий від могили,
йшов до неї полегшено:
воскресаючи, де ступав.
Спершу до неї. Як тоді вона
незбагненно зцілялася.
Так це зціляло. Авжеж.
Було непотрібно
доторкатися сильно.
Хіба лиш на мить, він поклав їй,
свою вже невдовзі
вічну руку – на жіноче плече,
і тихо вони почали, як дерева з весною,
нескінченне удвох
о цій порі року
справдешнє єднання.
Успокоение Марии в воскресшем
Что они испытали тогда, было слаже
Всех тайн и всех таинств, –
Совсем по-земному, –
Когда побледневший немного от гроба
Приблизился к ней он,
С душой облегченной – всем телом воскресший,
К ней первой!
О, как они были тогда
Друг другу целеньем!
Крепких объятий им не было нужно:
Он лишь на мгновенье
Рукою, бессмертие взявшей, коснулся
Женского, тяжесть понесшего
Стойко, плеча.
И стали они, как деревья весною, –
Тихо и вечно –
В крайней поре своего
Истинного единенья.
За виданням: Райнер Марія Рільке Життя Марії: Цикл поезій. – К.: Українські пропілеї, 2017 р., с. 74 – 77.