9

Юрій Буряк

В один кінець дорога – в нескінченність,

Не можна повернутись в інший час,

Немає там альтан, і нас

Немає, дощ тупцює, певність

Того, що він радіє, безпідставна:

Абсурд того, що означав кінець,

Настільки явним є, що віднедавна

В безмежжя шлях є шляхом навпростець.

Розрив поміж минулим і майбутнім

Безоднями вже зяє поміж люду,

Як поміж беззмістовним і посутнім,

А люд перетворивсь на папірці,

Рулони туалетного паперу (це після розпаду еСеРеСеРу),

На шмаття паперових парій партій,

Регіональних кланів і камор, болтів і гвинтиків (аби ж то членів!),

На порожні мізки безбатченків-троцькістів-бронштейністів,

І ленінців, і сталіністів, і маоцзедуністів, андроповки любителів,

Нових Рас-путіних на звалищах імперських,

Приниження до виселень і примус ґвалтовний

До розриву поміж минулим і майбутнім,

До вибору між сутністю і порожнечею на користь

Останньої, між смертю і життям – на користь

Першої.

Сей поступ – у зростанні ентропії,

Занепад – у вирівнюванні і стиранні відмінностей,

Час ваг і терезів, коли минули переваги, коли

Минуле переважає над майбутнім, а майбутнє

Втрачає слід минулого і губиться в безмежжі.

Поміж троянд і сукулентів.