2

Юрій Буряк

Якщо зсунути матрицю часу від

водограїв і бронзових вуст маскаронів

зі стрижами, які тут мільйони літ

залишають у небі глибокий слід

і на долі людській, як на цій долоні,

яку спека й вологість вганяють у піт,

заливаючи лінії по оболоні,

щоб якогось грудня закути в лід,

то побачиш мене тут у черзі літ,

що любов’ю відзначений, та – сторонній.

Якщо вийти з метро (“Золотих воріт”),

то якраз напроти фонтану влітку –

клапоть неба у просвіті поміж віт,

де розліт стрижів понад безмір літ,

там, де бронза вуст залишає мітку –

ти побачиш, як розповзається світ –

письмено, тканина, метал і камінь,

коли зсунути матрицю часу з віт

дня цього аж по кнайпи вхід,

як до Пекла під вивіскою “Муракамі”.