3

Юрій Буряк

Якщо зсунути матрицю часу від

дня, коли в червні на площі Львівській

у високій чарці дзенькоче лід,

коли з люстри напроти – малюється дід

і під диско дубове підморгує дівці;

якщо місце на площі і день, і час

розгорнути років хоча б на тридцять,

то побачиш дога рудого й пас

над Подолом, де місяця мартопляс,

п’яний, хто пальцем у зорі тицяв.

А якщо посунути час уперед,

то уздриш ти жінку, яка розвалить,

розвінчає міт, де один клеврет

Аполлоном став, а один поет

сам залишився над розвалом.

А коли той час трохи зсунути вбік,

то відчуєш пульсацію і циклічність

всіх часів, що виходили тут на пік

у часи непевні, в години пік,

надто в лютий мороз у січні.