L’homme moyen sensuel

Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)

“Похмурих жінок зневажаю”.

Джорж Гордон, лорд Байрон

Своїй країні звірюсь я цю мить

З надією від похибок зуміть

Звільнитися. Люблю панів, яких

Не дочекався лобний поміст, з них

Ніхто не вирізнявся блиском вдачі.

Про вас також, ні теплих, ні гарячих,

Редакторців нікчемних і сліпих

(Як з “Реставрації”) волів би залюбки

Щось написати я, виходячи з поняття…

Із розуміння вашого прокляття.

Про це б я з осторогою повідав,

Як зауважив Менкен Генрі, гнида:

“Ми цим розбестимо цнотливий наш народ”.

Та ладен я вперед іти, не шкод…

Сил не шкодуючи. долати перепони

І діяти для штуки невідпорно,

Вона-бо (Штука) збурює шанобу

В таких, як Комсток, і любов до гробу.

І в президенті нашім, хто послав

Осла в Європу в якості посла –

Пророка, видавця і романіста

Ван Дайка Ге., що спокушає дристом

Сиропним свою Музу. О Сократе,

Моя країна на нездар багата,

Тому сприяє в ній і Конституція

Й література куца лиш цінується,

Та в Філадельфії у переддень століття

Я більше поважав би вас, повірте,

Якби ви Джорджа Вудбері і Мейбі

Та й Еббота Л., взяв би дідько гейби

Їх, урили б за надмірності цитації,

Що не до шмиги юній нашій нації.

Там навіть Тупість криво усміхнулась,

На сонм безсмертних дивлячись, заснулих

Над томом “Ars Poetica” Максима,

Нікчемність їхня справді невгасима.

На це “Zut! Cinque letters!” – Мертвим, їм

Я парафразом галльським відповім.

Відчуженість їх вельми відшліфована,

Тож саме час завершити цитованим.

Пантосократик Редвей тут ізріс –

Найкращий плід явив нам фемінізм.

Редвей? Герою мій, то буде вельми файно,

Якщо сюжет брутальний à la Байрон

Ми оберемо, аніж суд вершити

Над усіма; бо ніде правди діти,

Що поміж тих, хто сформував його –

І Бог, і d-r Паркхерст, і н.-Й.

, прибутковіший стократ,

Аніж Небесне, ще одне сакра…

Божок… чудесне явище (годуй ситніше курку,

То будуть яйця в неї супер-пупер),

"Щедротний нойес", плідний понад міру (куди вже далі!)

У них він (Редвей) вчився: ні Стендаля,

Ані Флобера, ані Мопассана, ні Філдінга не відав – сформували

Його редактори до Виставки у Філадельфії у 76-ім [9],

Він так і зупинивсь на тім назовсім;

Іще був Гілдер, то невже (De mortus verum [10]),

Любасик, на душах знався він живих і мертвих?

Лиш за кордоном здобулись на славу

По, Вітмен і Уістлер – і тоді ж по праву

Не вибачили й Генрі Джеймсу стилю

І досконалості, набув які “в екзилю”,

Коли несмілі мрії і кохання

Для нас відкрила Великобританія.

Що ж, обирайте: чи жало сатири,

Чи Беннетт буде то, чи інший “щирий”.

Та всупереч сверблячці між ногами,

Яку ви називаєте коханням

І до нікчемності жазі постійній

(Що береже тариф) і т. ін. і…

І, щоби інші лиха подолати,

Я викладу на стіл вагомі факти,

Як-от: “Гарсії послання” + пропаганда

Естета Мошера, глисти і гланди.

Чи Самнера діяння? Хто б се міг –

Чи Фройд, чи Юнг – такий знайти потік?

Редвей, герой мій, та назвав навряд чи

Я те, чим формуванню він завдячив –

Ваговики і спритники, й пророки,

І лектори, котрі гріха уроки

Давали і задавнені хвороби

Розносили. До цих високолобих

Додайте ще свербіж до спілкування,

Де всі такі принадні, гарні й файні:

Панчішка під спідничкою із шовку до коліна

Прилипла – все за нормою, до неї відповідно.

Увагу до журналу (це “Voque”) усіх прикуто:

Три тисячі хористок не знали поцілунку.

Народ без пісні гине, а без вина – країна,

Без реаліста – правди удень з вогнем не видно!

Та не кажи мені із сумом, що

Життя в нас – підсолоджене ніщо.

Газет вечірніх Редвей не цурався –

Порад і заповітів набирався,

Тоді як про високі ідеали,

Читав він у щомісячних журналах

(Вони дорожчі аж на дев’ять центів),

Наслідував, шукаючи моментів,

Він молодь волдорфську в бажанні втіх,

Читав він також і “Журнал для всіх”:

Чесноти хвалять там, звертаються до Бога

Святенники і репетують до знемоги

(Так навіть не горлав Сам Лорд Ch… J…)

Отож знайомство із життям розпочалось

Із намірів, цілком діаметральних –

У провінційних з’їздах клерикальних

Він участь брав, де значно більше шансів,

Ніж у сеньйор іспанських із романсів

(Хто не підняв дух платонізму, хто

у церкві одночасно двох не товк,

Хай докоряє). Так нудьги сільської

Він уникав. Од матінки тимчасом

Лист надійшов (а він нічим її

не розчаровував як син і член сім’ї).

Аж тут побачив Редвей ту об’яву:

“НІЧНИЙ КРУЇЗ ГУДЗОНОМ: ніч на пароплаві.

Розваги й музика для обраного панства

З красунями достойними (без блядства)” –

Приблизно так писання виглядало,

Давно те оголошення пропало,

Й так само, як дарунок є матусин

До дня народження – сентиментальним, тут все,

Читачу, і мій висновок повчальний –

Товар був у ходу сентиментальний.

І Редвей рушив. О практичний пройда!

Там, як гнійник, його зустріла хвойда,

Взяла у шори душу його й тіло,

Від пари все довкруг заледеніло:

“Я вся горю… від холоду… подуйте… –

Грекиня мовила. За парадокс даруйте.

Отож, сей Редвей був не з полохливих,

І завдяки матусі мав можливість

Смітити грішми, та й не конче треба

Естетом бути, аби просто неба

Проводити дозвілля, без відрази

Запрошення прийнявши. Ми тимчасом

Усе ж напишемо, за Мейсфілдом йдучи:

“О Господи! О! О!” Чолом б’ючи,

Зобразимо і відчай, і молитву,

І каяття миттєвого палітру.

Ні, танцювали. Музика чимдалі

Гучнішала як брехні під вуаллю.

І в інші ночі сходились гульвіси,

Тут саме час нам засмикнуть завісу.

Та й оптимізму те не додає,

Що твір не видадуть (великий сумнів є),

Нам дав редактор “Віку” указівку:

“Мовчати вмій або утримуй цівку”.

Та, попри все, життя вивчаймо ближче,

Як у недільній школі, набуваймо вишкіл.

На тиждень раз дозволити собі

Він міг утіху, хоч і, далебі,

Не мав підвищення і не було, тим паче,

В конторі на людей тоді нестачі,

Терпіти Редвей мусів це терпляче:

Сприт виявив, місць безліч анізвідки

Знайшов (дешевих), вільний вхід і скидки

Всілякі там, де істині прикрити

Слід сороміцьке місце, але діду

На голім тілі все ж миліш піжама

І бабі теж, хоч, звісно, менше – дамам,

Моралі дух заснидівся уже

Й здеградував, що видно з негліже.

Пощо нам згадувати це? Інспектор

Напевно значно краще знає сектор,

Страхуючи від лих усіх, пожеж,

За винятком хіба що (й це найперш)

Інспекторок суворих, що дівчат ірландських

У хінських пральнях виявили; рачки

Вони трудилися, в поту до того ж,

І читачі утямити не можуть,

Як ті в халепу вскочили таку

(Звичайно, всі вони були в соку).

Одне питання нас, проте, доймає –

Соцпрацівник, що сексом переймає…

Та моралісти й тут знайдуть розв’язку

І в міру розвитку – із соцнаук підказку.

Гурмон сказав: освіту дати треба

Лиш віслюкам 50-ьом, і їхня кеба –

Винагорода. для мови, щоб ідеї відтворили

Ті, хто розвинувся незгірше від горили,

І знаки ті утіляться реально

Виданнями дозрілих соціально.

“І ти мов цар, що вільний від юрби?..”

Людей звільнити б від ідей аби…

Від сили, що слизька і віроломна,

Яка їх закріпачила гвалтовно

Так, що усі вони поміж собою

Подібні стали, навіть псів такою

Подібністю із пантелику збито:

Не розрізняють їх, бо все розмито;

Вважають пси, що це одна особа,

Точніше, порівну розмазана подоба,

Одна по всіх, єдина, ясна річ.

Людина вірить все ж таки у віч…

В соцфункцiю і хоче нею стати.

Сам Зевс не зможе рівності зламати

І не наважиться метнути громовицю.

Старий обмовивсь якось, аж скривився:

“До Гарвардського клубу я зайшов

Дізнатися про справи – як там шо,

Та всі надії залишив у душі своїй на споді,

Побачивши одну й ту саму одіж,

Ті самі крій, обличчя, навіть вуха,

Які стирчали в них з-під капелюха.

Лише в жахливім сні таке насниться,

Тут не зарадить жодна громовиця”.

Виходив Редвей разом з усіма

Дивитись на вогнів парад, на чман

Нічних розваг, в усьому блиску мрів нічний

Манхеттен сяйвом ліхтарів.

А тупотіння ніг на Восьмій авеню

Не до порівняння столиць Європи дню –

Ні Праги, ні Москви, ні Будапешта й Відня

Не порівняти з міццю, яка звіром

Пружинистим на бруку виграє –

Що неприборканіш, то Редвею приє…

Що не приборкає ніщо її. Не є

Розваг брутальність тим, що він хотів,

Світ Редвея – у царині чуттів.

А перша ніч спливла мов той туман:

Корсет рожевий, марево, дурман…

І промовляла інша річ сакральна,

Що всі бажання – справа аморальна.

Був непитущий, стриманий, щоднини

Йшов Редвей на Бродвей – на лови тіней.

Читав він “Вік”, вважав, що так і треба

І звинуватити його в ганебних

Нахилах не зміг би жоден,

Місця розпусти він десятою дорогою обходив.

Одні в селі живуть, немов святі,

І берега пускаються оті,

Раптово опинившись за кордоном,

Знав турагента-пройду я одного –

Він перевозив нюшок за контрактом

І називав по-хатньому їх… актом.

Та Редвей патріотом був – без честі,

На батьківщині продавався весь він,

Великий трудівник був, що й казати…

Виконував доручення сенату:

Звільнити книги він хотів од знань

І вберегти народ свій від страждань

(В країні, де не має воля меж,

Дешевих книг довіку не знайдеш).

Хоч був він у захопленні від праці,

Редактор був із нього чудернацький.

Але наклепник знаний здавна каже,

“Нікчемний мов актор” (з акторським ражем).

До Редвея вернімось, тої ночі

До пекла він утрапити міг точно.

Та хай себе не тішить мораліст!

Він, слава Богу, чистим був, і хист

Мав проповідника, бо здибавши його,

Дізнався я, що в боротьбі з гріхом

На гребені він був од товариства…

Ані смакам не зрадив, ані звичкам,

Що й пташці важко витримать фізично.

Він духом не піднявся і святим не став,

Ним керувала вигода проста –

Прорік Бен Франклін: “Неможливо, панство,

Знайти щось вигідніше нам за християнство.

І мовив проповідник наших днів:

“Для проповіді гарний навіть хлів”.

Прямий і простий, став гешефтярем,

Бродвейський храм освоїв без проблем.

Повчання не досягнуть тут мети:

З таких, як він, хоч греблю в нас гати.

The Little Review, 1917

Примітки

9 At Filadelphia, 1876.

10 Про мертвих – лише правду (лат.) – парафраз відомого вислову “про небіжчиків – лише добре або ніяк”.