Розмови закоханих
Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)
Він мовить:
Ти єдина, люба моя, подібних до тебе немає,
Ти наймиліша за всіх жінок, усього свого роду.
Свята, сяйлива
Зоря, що здіймається на виднокраї при початку року,
доброго року.
Сяєш всіма барвами,
з довгим звабливим оком.
Губи твої, мов молитва,
шия її висока й співмірна
і сосці її – диво;
Волосся – камінь лазурит у його блиску,
плечі сліпучіші за золотий злиток.
Пальці – пелюстки в моїх очах,
пелюстки лотоса перед моїми очима.
Стегна – виточені без найменшої похибки,
ноги прекрасніші за всю красу.
Благородна хода в неї
(vera incessu [12]).
Серце моє пішло б у неволю, якби вона відпустила.
Кожен обернеться – вона в тім виною –
щоби провести її поглядом.
О, щасливець той, хто її обійме,
першим він стане серед коханців юних.
Deo mi par esse [13]
Всі погляди назирці прошкують за нею,
навіть коли вона зникає з виду.
Справжня, єдина богиня,
нема їй рівних.
Вона мовить:
Голос його бентежить моє серце,
Через той голос я страждаю,
Сусіде моєї матері!
Але мені не можна його бачити, зась,
Чому вона так мене сварить?
Мати:
Ой, не кажи мені нічого про отого пустомолота,
навіть згадка про нього огидна.
Вона:
Я полонянка, мамо, я покохала його.
Мати:
Але він усього лиш хлопчик легкодушний.
Вона:
Я ж така самісінька, на нього схожа,
І він не зна, як я жадаю обійняти його.
На це матінка б сказала…
Хай золота богиня вирішить мою долю,
і зробить його моїм нареченим.
Прийди туди, де мені дозволено тебе побачити.
Батько-мати мої згодом самі радітимуть,
Адже кожному приємно тебе бачити.
І їм цього не уникнути.
Вона мовить:
Мені хочеться вийти межи люди, в приємне якесь місце,
і трохи відпочити,
А назустріч – Мехі у своєму візку
з усією зграєю друзів,
Як же мені тепер звернути з дороги?
А чи може пройти
перед ним хоч би що?
Ох, є один шлях обхідний – річка,
але по воді я ходити не вмію.
Моя душе, ти вся мов той клубок ниток переплутаних.
Якщо пройти перед ним, моя таємниця розкриється,
Всі потаємні бажання я видам; скажу: Я твоя!
І він викриє моє ім’я,
і пустить мене по руках, передасть кому завгодно,
а їм, звісна річ, тільки б побавитись.
Вона мовить:
Серце моє як не вискочить із грудей,
тільки згадаю, як я кохаю його.
Не спроможна я жити, як інші.
Серце моє, серце невгамовне,
Не хочеться мені перебирати свої вбрання,
чи бавитися віялом.
Не можу я очей підфарбувати,
змастити тіло притираннями.
“Не стій на порозі, входь без вагання”.
Ось що серце якось мені сказало
І так промовляє щоразу, коли я згадаю коханого.
О, серце! досить мене дурити!
Чому ти таке божевільне?
Сиди тихенько! Вгамуйся,
і він прийде до тебе сам…
І хвилювання мене не видасть, і люди не скажуть:
Дівка від кохання знавісніла.
Коли згадаєш про нього,
Будь мужнім, не вискакуй із мене.
Він мовить:
Я вклоняюся злотосяйній Богині,
і співаю їй високу хвалу.
Я вдовольняю Царицю небес –
Покровительці віддаю щиру дяку.
Наслухає вона мої молитви
і вручила мені мою пані.
І та завітала провідати мене.
О, яке блаженство увійшло разом із нею!
Я піднісся душею, радіючи й торжествуючи,
як тріумфатор, і я сказав:
Ось,
Це вона.
Милуйтеся!
Юнаки падають до її ніг,
Кохання їх спопеляє.
Я даю обітниці моїй Богині,
бо вона вручила мені цю дівчину, аби я володів нею.
Три дні я молився,
ймення її прикликаючи.
П’ять днів, як її я не бачив.
Вона мовить:
Я наблизилась до його домівки, двері були відчинені.
Мій коханий під крилом у неньки,
довкруг нього – брати і сестри.
Кожен, хто гляне, вмить його похвалить,
чудовий юнак, таких небагато,
рідкісний друг.
Він поглянув, коли я проходила,
і серце моє затремтіло від щастя.
Якби мама знала мої помисли,
вмить би до нього прискочила.
О Богине Золотого Світла,
вклади їй цю думку в серце,
Тоді я зможу навідуватися до нього,
І обійму його, хай люди дивляться,
І через те не заплачу, що натовп вилупився
на нас, навіть зрадію, що вони про це дізналися
і що ти теж знаєш про мене.
Яке б то свято я влаштувала своїй Богині,
Серце моє протестує при думці про розлуку,
Якщо судилося мені побачити його надвечір,
Сон мій дивовижний.
Він мовить:
учора сьомий день, як я її не бачив.
І я нездужаю все більше. Мов каменюка, тіло.
Я сам себе не впізнаю.
І жрець із храму зцілити не зможе
Від тої немочі, яку ніхто не знає.
Кажу: лише вона мене поверне до життя.
Її ім’я мене підносить,
Її записки живлять моє серце, приходи і відходи.
Моя кохана – то найкращі ліки,
понад рецепти всі фармакопеї.
Моє здоров’я – у її появі,
Одужаю від погляду одного.
Нехай вона мені відкриє очі
і тіло оживить моє.
Від слів її моя постане сила.
В її обіймах від недуги ліки.
Сім днів – і
вона вже мене забула.
Примітки
«Розмови закоханих». на думку дослідників, у назві міститься натяк на «Розмови богів», «Розмови в царстві мертвих», «Розмови гетер» і «Морські розмови» Лукіана.
12 Vera incessu – з рядка Вергілія (Енеїда, кн. 1, 328): et vera incessu patuit dea – “ти, певно, богиня…” (переклад А. Содомори): вважалося, що боги ходять не переставляючи ніг. Вергілій запозичує це уявлення у Гомера.
13 Deo mi par esse – перший рядок Катулла (Carm. LI): Illa mi par esse deo videtur – того я бачу рівним богу (лат.).