Суінберн: критика

Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)

Сполохи кольору, вихор барв,

В’язь чудес, що ведуть у нікуди,

Музика, що без назви,

Лицарі мчать уві сні,

Сліпці, як старці сліпі.

Чи вимовить струнний лад,

Куди вони мчать?

Я – Суінберн, володар таїни.

Кінець невідомий,

Сполохи слідом зблискують

У славі, якої ніхто не спізнав;

Я той, хто пише веселку присмерків

І мерехтіння мрії;

А чи вздрять персторяд?

Сонця шануйте спад,

Барв не питайте, чом світлий тон;

Усе – тільки сон.

Із Керлеона у світ незнайомий

Лицарі мчать –

Вони вподобали тугу,

І смерть не далі від пругу.

Ідолів давніх жрець,

Яким настане кінець, –

Я, Суінберн.

До Е.Б.Б.

(Елiзабет Баррет Браунiнг, “Сонети з португальської”).

Браму смерті перед себе угледівши,

Ти, скорботна, перейняла спів

у поетів минулих днів.

Колишні мрії перетворились на порох;

Розчарування і страху морок,

І гіркота вийшли вперед, щоб замкнути коло

Шляху, що ти не замкнеш ніколи.

але, як те сонце над морем похмурим,

Поет сяйнув –

І зблиснули гребені хвиль

Світанковим золоттям сходу.

Душу бідолашну твою

Він осяяв – і в ясній глибині

Спорудив хороми з перлин.

Примітки

Паунд відтворює атмосферу віршів Суінберна й показує, що поетичний досвід визнаного майстра для поезії його адораторів (а до них належали і Паунд, і Еліот) було вичерпано.