З-понад річки Кевар [3]
Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)
Я був до постання твого, Америко!
Я не розпочинав із тобою
І не завершу з тобою, Америко.
Сьогодні ти в блискові слави.
Кров моя струменіла в тобі,
І то є набуток мого народу!
О, я залюбки споглядатиму тебе.
Твоя мапа стане мені в пригоді.
Мені відкриються узбережжя й ліси,
І жовті маїсові поля, й небосхил,
Покраяний скелями;
І фермери з прерій, і городяни.
Почався я не з деки “Лева” [4]
Й на світ з’явився не на трапі.
Це мій народ у хащах непролазних
Тебе угору підіймав.
Народ мій путівці і шпали клав
І углибляв ріки фарватер.
Відомим став я ще до тебе під
Варвіком і Корнуолом,
Також під Кресі й Пуатьє,
перед моїм ім’ям схилився Схід.
Народжений у давнину, я позмагався з Римом,
Я не жахався темряви,
Я той, що не боявся заглядати у глухі кути.
Я бачив, як туман йде низом,
Пронизуючи пшениці.
Я бачив багрець розмитий спаду сонця.
Та хоч убий мене, я ниць не упаду,
Зішли мене і в засланні забудь.
Кляни якнайнещадніше і, клянучи,
до часу приховай
Та я – опісля тебе, і – до тебе,
І я – понад усе. Я не скорюся!
Я не ведусь на дзенькіт похвали
Чи на піднесення позірний спалах.
Я вимагаю чесності лісів
І не куплюсь на брехні.
Я той, хто вимагає досконалості.
Кого ти не відтрутиш на задвірки.
Прийшов з найпершими,
Піду останнім.
Твій особистий гонор – звук порожній.
Твоє бажання бути попри все у славі –
не дасть плодів.
Лиш найдовершеніше важить.
На решті ми поставимо хреста. На радощах
легких ми ставимо хреста.
Край кладемо для заохочення
пересічної творчості.
Не забував я права первородства,
Не вдовольнявся думкою, що слід завжди
лишатись провінційним.
Самого бажання замало,
Облуди – не досить,
А втіха невігластва – не плодоносить.
Навіщо цитувати Вітмена, порівнюючи нас?
Той час не є моїм, а дні й години
були інакшими тоді.
Досконалість не лишається тільки в мистецтвах,
довершеність прийде і пройде крізь них.
Державність – порожня примара,
і церква – до решти зужита,
Всесильними є лиш мистецтва,
До них прихильні боги,
Навіть науки поступляться перед ними.
Всі види мистецтва – “спрагненні досконалості”,
Вони “не бояться темряви”,
Вони – після тебе й поперед тебе.
Вони не потребують промов ні про що,
Вони живуть самі по собі, завжди ладні
сповнити тебе насолодою.
Це я – той, хто викликає Минуле,
І мистецтво також потребує його.
Це я – той, хто викликає Прийдешнє,
І мистецтво завжди провіщає його.
Це ми – непокірливі, що не кивають погідно.
І тебе не тішимо легкою балачкою.
[Не пізніше 1915]
Примітки
Варіант перекладу (І):
З Ховари
Я старший за тебе, Америко!
Я не з тобою з’явився
І не скінчуся з тобою, Америко.
Ти вся святкова нині.
В тобі струмила кров моя,
Тебе здійняв-бо мій народ!
Тебе побачу.
І мапи допоможуть.
Побачу узбережжя й ліс,
Над полем кукурудзи небосхил,
Покраяний відрогами;
І фермерів, і городян.
Так, я з’явився не на деці “Лева”,
Я народився не на східцях.
І мій народ серед лісів
Тебе споруджував з колод,
Народ мій рейки прокладав
І углибляв ріки фарватер.
Відомим став я ще до тебе під
Варвіком і Корнуелом, під
Кресі ще і Пуатьє,
перед моїм ім’ям схилився Схід.
Народжений у давнину, я не страшився римлян,
Я не злякаюсь темряви,
Я той, кому не лячно шукати по кутах.
Я бачив туман світанковий,
Який підіймався над полем;
Я бачив у пурпурі сонячний спад;
Хоч вбийте мене, але я не піддамся,
Забудьте мене і зішліть у вигнання.
Кляніть найнещадніше або сховайте
від білого світу, мене клянучи,
Я буду опісля і довічно. назавжди.
І я не піддамся.
Я не співатиму величальної в хорі,
Я не приємлю гвалту піднесення.
Я шукаю джерельної чесності, і не
Куплюся на брехні.
Я той, хто прагне досконалості,
Я той, хто непозбутній.
Той, хто прийшов сюди між першими,
Хто не щезає до кінця.
Твоїх амбіцій власних ще замало
І прагнення твоє до визнання –
не дасть плодів.
Лише найкраще має ціну.
На решті ми поставимо хреста. На радощах
легких ми ставимо хреста.
Край кладемо для заохочення
пересічної творчості.
Я право народження знаю,
Вже досить тобі залишатися
серед провінцій.
А волі – не досить,
І поривань – не доволі,
Бо відрадне невігластво – не плодоносить.
Нема чого мене порівнювати з Вітменом.
Його час не був нашим часом, його день і година були інакші.
Правила не закінчуються на мистецтвах,
Правила приходять і проходять крізь них.
Держава нікчемна, і церква також нікчемна,
Мистецтва лише всесильні.
Тільки мистецтва боги шанують,
Навіть науки стоять на нижчім щаблі.
Вони – “спрагненні досконалості”,
Вони “не бояться темряви”,
Вони є опісля й довічно.
Їм чужа солодкомовність
І до юрби улесливих вони не поспішають.
Це – я, хто прикликає Вчора,
І вони прикликають.
Це – я, хто прикликає Завтра,
І вони прикликають.
Це є ми, хто не відступить,
І тебе не тішимо словом солодким.
[не пізніше 1915]
Варіант перекладу (ІІ):
З-понад річки Хебар
Твої предтечі, Америко!
Я не з тобою з’явився
І не з тобою скінчуся, Америко.
Ота твоя велич сьогодні –
(Коли й моя кров струмує в тобі),
Хіба то не є набуток і мого народу?!
О, я ладен залюбки споглядати тебе.
Твоя мапа стане мені в пригоді.
Мені відкриються узбережжя й ліси,
І жовті поля кукурудзи, степові простори,
Й скелясті гори,
І я побачу твої небеса – сферичні й зубчасті,
І фермерів з прерій, і городян.
Я не починав на борту “Ліону”
І не з’явився на світ на східцях трапу.
Та мій народ серед лісів
Тебе споруджував з колод,
Народ мій рейки прокладав
І углибляв ріки фарватер.
Відомим став я ще до тебе під
Варвіком і Корнуелом,
Під Кресі й Пойтірсом,
перед моїм ім’ям схилився Схід.
Народжений у давнину, я не страшився римлян,
Я не жахався темряви,
Я той, кому не лячно шукати по глухих кутах.
Я бачив світанок з туману,
Що сходив над житнім полем;
Я бачив: падало сонце в багряність;
Але, хоч убийте мене, я не піддамся,
Забудьте мене й віднесіть до загалу.
Кляніть найнещадніше або сховайте
від білого світу,
Я буду опісля й довічно.
Назавжди. І я не піддамся.
Я не співатиму величальної в хорі,
Я не сприймаю гвалту піднесення.
Я шукаю джерельної чесності, і не
Куплюся на брехні.
Я той, хто прагне досконалості,
Я той, кого не збутися.
Той, хто прийшов сюди між першими
І хто останнім не щезає.
Твоїх амбіцій власних ще замало,
І прагнення твоє до визнання –
не дасть плодів.
Лиш найдовершеніше важить.
На решті ми поставимо хреста. На радощах
легких ми ставимо хреста.
Край кладемо на заохоченні пересічної творчості.
Я право первородства свого знаю,
Вже досить тобі залишатися серед провінцій.
а волі – ще не досить,
І поривань – замало,
Відрадне бо невігластво – не плодоносить.
Нема чого мене порівнювати з Вітменом.
Його час не був нашим часом, його дні і години
були інакші.
Правила не закінчуються на мистецтвах,
правила приходять і проходять крізь них.
Держава нікчемна, і церква також нікчемна,
Мистецтва лише всесильні.
Тільки мистецтва боги шанують,
Навіть науки стоять на нижчім щаблі.
Вони – “спрагненні досконалості”,
Вони “не бояться темряви”,
Вони є опісля й довічно.
Їм чужа солодкомовність,
І до юрби улесливих вони не поспішають.
Це – я, хто прикликає Вчора,
І вони прикликають.
Це – я, хто прикликає Завтра,
І вони прикликають.
Це є ми, хто не відступить,
І тебе не тішимо словом солодким.
[не пізніше 1915]
3 Хебар – біблійна ріка (Єзекиїл., І вірш), (у Торі – Чебар).
4 Назва корабля, на якому предки Паунда прибули до Америки в 1632 р. Далі йдеться про діда поета Таддеуса Паунда.