Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

З-понад річки Кевар [3]

Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)

Я був до постання твого, Америко!

Я не розпочинав із тобою

І не завершу з тобою, Америко.

Сьогодні ти в блискові слави.

Кров моя струменіла в тобі,

І то є набуток мого народу!

О, я залюбки споглядатиму тебе.

Твоя мапа стане мені в пригоді.

Мені відкриються узбережжя й ліси,

І жовті маїсові поля, й небосхил,

Покраяний скелями;

І фермери з прерій, і городяни.

Почався я не з деки “Лева” [4]

Й на світ з’явився не на трапі.

Це мій народ у хащах непролазних

Тебе угору підіймав.

Народ мій путівці і шпали клав

І углибляв ріки фарватер.

Відомим став я ще до тебе під

Варвіком і Корнуолом,

Також під Кресі й Пуатьє,

перед моїм ім’ям схилився Схід.

Народжений у давнину, я позмагався з Римом,

Я не жахався темряви,

Я той, що не боявся заглядати у глухі кути.

Я бачив, як туман йде низом,

Пронизуючи пшениці.

Я бачив багрець розмитий спаду сонця.

Та хоч убий мене, я ниць не упаду,

Зішли мене і в засланні забудь.

Кляни якнайнещадніше і, клянучи,

до часу приховай

Та я – опісля тебе, і – до тебе,

І я – понад усе. Я не скорюся!

Я не ведусь на дзенькіт похвали

Чи на піднесення позірний спалах.

Я вимагаю чесності лісів

І не куплюсь на брехні.

Я той, хто вимагає досконалості.

Кого ти не відтрутиш на задвірки.

Прийшов з найпершими,

Піду останнім.

Твій особистий гонор – звук порожній.

Твоє бажання бути попри все у славі –

не дасть плодів.

Лиш найдовершеніше важить.

На решті ми поставимо хреста. На радощах

легких ми ставимо хреста.

Край кладемо для заохочення

пересічної творчості.

Не забував я права первородства,

Не вдовольнявся думкою, що слід завжди

лишатись провінційним.

Самого бажання замало,

Облуди – не досить,

А втіха невігластва – не плодоносить.

Навіщо цитувати Вітмена, порівнюючи нас?

Той час не є моїм, а дні й години

були інакшими тоді.

Досконалість не лишається тільки в мистецтвах,

довершеність прийде і пройде крізь них.

Державність – порожня примара,

і церква – до решти зужита,

Всесильними є лиш мистецтва,

До них прихильні боги,

Навіть науки поступляться перед ними.

Всі види мистецтва – “спрагненні досконалості”,

Вони “не бояться темряви”,

Вони – після тебе й поперед тебе.

Вони не потребують промов ні про що,

Вони живуть самі по собі, завжди ладні

сповнити тебе насолодою.

Це я – той, хто викликає Минуле,

І мистецтво також потребує його.

Це я – той, хто викликає Прийдешнє,

І мистецтво завжди провіщає його.

Це ми – непокірливі, що не кивають погідно.

І тебе не тішимо легкою балачкою.

[Не пізніше 1915]


Примітки

Варіант перекладу (І):

З Ховари

Я старший за тебе, Америко!

Я не з тобою з’явився

І не скінчуся з тобою, Америко.

Ти вся святкова нині.

В тобі струмила кров моя,

Тебе здійняв-бо мій народ!

Тебе побачу.

І мапи допоможуть.

Побачу узбережжя й ліс,

Над полем кукурудзи небосхил,

Покраяний відрогами;

І фермерів, і городян.

Так, я з’явився не на деці “Лева”,

Я народився не на східцях.

І мій народ серед лісів

Тебе споруджував з колод,

Народ мій рейки прокладав

І углибляв ріки фарватер.

Відомим став я ще до тебе під

Варвіком і Корнуелом, під

Кресі ще і Пуатьє,

перед моїм ім’ям схилився Схід.

Народжений у давнину, я не страшився римлян,

Я не злякаюсь темряви,

Я той, кому не лячно шукати по кутах.

Я бачив туман світанковий,

Який підіймався над полем;

Я бачив у пурпурі сонячний спад;

Хоч вбийте мене, але я не піддамся,

Забудьте мене і зішліть у вигнання.

Кляніть найнещадніше або сховайте

від білого світу, мене клянучи,

Я буду опісля і довічно. назавжди.

І я не піддамся.

Я не співатиму величальної в хорі,

Я не приємлю гвалту піднесення.

Я шукаю джерельної чесності, і не

Куплюся на брехні.

Я той, хто прагне досконалості,

Я той, хто непозбутній.

Той, хто прийшов сюди між першими,

Хто не щезає до кінця.

Твоїх амбіцій власних ще замало

І прагнення твоє до визнання –

не дасть плодів.

Лише найкраще має ціну.

На решті ми поставимо хреста. На радощах

легких ми ставимо хреста.

Край кладемо для заохочення

пересічної творчості.

Я право народження знаю,

Вже досить тобі залишатися

серед провінцій.

А волі – не досить,

І поривань – не доволі,

Бо відрадне невігластво – не плодоносить.

Нема чого мене порівнювати з Вітменом.

Його час не був нашим часом, його день і година були інакші.

Правила не закінчуються на мистецтвах,

Правила приходять і проходять крізь них.

Держава нікчемна, і церква також нікчемна,

Мистецтва лише всесильні.

Тільки мистецтва боги шанують,

Навіть науки стоять на нижчім щаблі.

Вони – “спрагненні досконалості”,

Вони “не бояться темряви”,

Вони є опісля й довічно.

Їм чужа солодкомовність

І до юрби улесливих вони не поспішають.

Це – я, хто прикликає Вчора,

І вони прикликають.

Це – я, хто прикликає Завтра,

І вони прикликають.

Це є ми, хто не відступить,

І тебе не тішимо словом солодким.

[не пізніше 1915]

Варіант перекладу (ІІ):

З-понад річки Хебар

Твої предтечі, Америко!

Я не з тобою з’явився

І не з тобою скінчуся, Америко.

Ота твоя велич сьогодні –

(Коли й моя кров струмує в тобі),

Хіба то не є набуток і мого народу?!

О, я ладен залюбки споглядати тебе.

Твоя мапа стане мені в пригоді.

Мені відкриються узбережжя й ліси,

І жовті поля кукурудзи, степові простори,

Й скелясті гори,

І я побачу твої небеса – сферичні й зубчасті,

І фермерів з прерій, і городян.

Я не починав на борту “Ліону”

І не з’явився на світ на східцях трапу.

Та мій народ серед лісів

Тебе споруджував з колод,

Народ мій рейки прокладав

І углибляв ріки фарватер.

Відомим став я ще до тебе під

Варвіком і Корнуелом,

Під Кресі й Пойтірсом,

перед моїм ім’ям схилився Схід.

Народжений у давнину, я не страшився римлян,

Я не жахався темряви,

Я той, кому не лячно шукати по глухих кутах.

Я бачив світанок з туману,

Що сходив над житнім полем;

Я бачив: падало сонце в багряність;

Але, хоч убийте мене, я не піддамся,

Забудьте мене й віднесіть до загалу.

Кляніть найнещадніше або сховайте

від білого світу,

Я буду опісля й довічно.

Назавжди. І я не піддамся.

Я не співатиму величальної в хорі,

Я не сприймаю гвалту піднесення.

Я шукаю джерельної чесності, і не

Куплюся на брехні.

Я той, хто прагне досконалості,

Я той, кого не збутися.

Той, хто прийшов сюди між першими

І хто останнім не щезає.

Твоїх амбіцій власних ще замало,

І прагнення твоє до визнання –

не дасть плодів.

Лиш найдовершеніше важить.

На решті ми поставимо хреста. На радощах

легких ми ставимо хреста.

Край кладемо на заохоченні пересічної творчості.

Я право первородства свого знаю,

Вже досить тобі залишатися серед провінцій.

а волі – ще не досить,

І поривань – замало,

Відрадне бо невігластво – не плодоносить.

Нема чого мене порівнювати з Вітменом.

Його час не був нашим часом, його дні і години

були інакші.

Правила не закінчуються на мистецтвах,

правила приходять і проходять крізь них.

Держава нікчемна, і церква також нікчемна,

Мистецтва лише всесильні.

Тільки мистецтва боги шанують,

Навіть науки стоять на нижчім щаблі.

Вони – “спрагненні досконалості”,

Вони “не бояться темряви”,

Вони є опісля й довічно.

Їм чужа солодкомовність,

І до юрби улесливих вони не поспішають.

Це – я, хто прикликає Вчора,

І вони прикликають.

Це – я, хто прикликає Завтра,

І вони прикликають.

Це є ми, хто не відступить,

І тебе не тішимо словом солодким.

[не пізніше 1915]

3 Хебар – біблійна ріка (Єзекиїл., І вірш), (у Торі – Чебар).

4 Назва корабля, на якому предки Паунда прибули до Америки в 1632 р. Далі йдеться про діда поета Таддеуса Паунда.