Політ-1971

Юрій Буряк

Там, на розі проспекту і вулиці Шмідта,

не доходячи до Річпорту, й ліворуч звідти

на міст, звідки видно острів, як на гра-

вюрі китайській з хатинкою, крани, баржі і заграв

Петровки сполохи понад Кайдаками, там

задовго до бомби нейтронної і колайдера, шрам

на морді, окраса мужчини, з вокзальної тиші,

або вище, з Калініна, або з Чечелівки, від Миші

Ритяєва, де грамофонна платівка на мотиви НЕПу –

всупереч небу, степу (насправді – на зло Держдепу)

відривається зміст від форми, як повітряний змій, і над міст

летить і прямує далі – на Вузол, до

в тільняшці і джинсах кіноактриси Галі, із

Амуру, Кирилівки, Нижнього до Ігрені, Ксенівки і Рибальська,

від палацу Потьомкіна за примою бальних танців у ритмі вальса

в краєвид, де для хореографії красуня живе без балету,

де машинка друкарська «Москва» щось підказує анальфабету,

час летить, як Галея, час, як нарбутівська комета

від 60-річного чоловіка до третьокурсника університету

ім. 300-річчя Возз’єднання України з Росією – знак

для господині балу, що станеться щось не так,

як хотілося, або принаймні – як того хотів Ю. Буряк.