Турбулентні пасажири

Юрій Буряк

1

Іноді вони зустрічалися у великих містах:

на Брайтон-біч чи на Бродвеї

раптом у шортах вилітає гончар

чи поет, чи сторож міського цвинтаря

і хапає тебе за руку, і називає тебе на ім’я

і ти впізнаєш, долаючи склеротичну муку,

і подаєш йому руку, згадуючи 1984 рік і

впізнаючи в ньому персонажа-совка

з далекого ірреального вид-ва ЦК

ЛКСМУ «Молодь», пригадуєш, як він

падав, імітуючи падучу, вимагаючи

шантажем збільшити розмір винагороди

за один рядок (а в рядку було по півслова)

пам’ятаєш його распутінський крок

й шок від розповіді про те, як окропом

йому ошпарили зайця… (бо за ним був

Давидов, д-р), клейма на гончарних виробах

і торги за письменницьку дачу в Кончі…

Хто він, Отче?

І звідки він узявся в центрі Нью-Йорка?

А як же та сучка, якій купував ще норку,

розпалював хисту ватру?..

Невже та пані в норковій шубі носить

тепер ондатру?

Бачу цих кадрів на панелях нью-йоркських,

у холах кінотеатрів;

тут він тримав кіоски, а там – претендент

на «Оскар». Але в якій номінації?

Люди нашої нації беруть гору одразу

в кількох, і їх проводжають на цвинтар

у лаврових вінках під овації.

2

Він сідав у літак у Парижі

і летів через Львів у Київ,

щось городив про Октавіо Паса,

переходячи під стакатто

зубів на скоромовку Рудого Панаса;

тоді знову насвердлював

про генерала Свердлова,

рідного брата Яші…

одноокого кавалера

всіх орденів не наших

включно з «Почесного Леґіону»

орденом, персонаж укр. «Декамерона»,

він, про Маркеса й Борхеса

розповідаючи, корчився

і літак трясло в лихоманці,

як Дульсинею,

коли Дон Кіхот з Ламанчі

ламав їй вар’ятом,

чвалом пускаючи перед нею

кощавого Росинанта…

І це була домінанта.

Коли він вийшов у Львові,

повітряним поцілунком

прощаючись в ілюмінатор,

літак полетів так легко,

як літачки паперові.