Поверненя з Пущі

Юрій Буряк

Повертаємо з Пущі, де райські кущі,

дача РП і генерал Петров, шлях на Димер,

вогні вантажівок, пси придорожні, розчав-

лені в кров; йдемо узбіччям з малим, місиво

снігу мокрого і вогні на Житомир траси

полохають мряку у соснах, що б’ється

птаством, пугачами, совами велетенських

розмірів, які в пух убрались, настанню

морозів заклала природа в них механізм

протидії – утеплення і обігріву; думаєш,

саме цей ліс був прообразом лісу в романі

«Диво» класика Загребельного, машини

йдуть через ліс, а з-під коліс із шипінням

чваркає брудом сніг, є в цьому і позитив:

скоро бути весні; машини летять із міста,

окидаючи нас вогнем фар, рефрижератори

і все більше стає іномарок, не розрізняєш

у темряві їх по фарах, затуляєш малого,

бруд на одяг летить, і спалах черговий за-

сліплює очі, лютий розмочує, лютий мочить,

ноги промокли, і все промокло і перетвори-

лося в прозу, але не таку високу, як у автора

«Дива», а в дозу отруйної речовини, якої, зда-

ється, досить, щоб дістатися з Пущі, коли не

йдуть автобуси, ані аеробус не літає, пішки

до площі Шевченка, сісти в трамвай чи тролей-

бус і з’їхати, без попередження про неявку,

як Ольжич, на ПМЖ, але не в Подєбради, і на-

віть не в Манітобу, а бодай би у ближні села,

нпр., на Сирець, Куренівку, Шулявку, і сховати-

ся там у теплі, знайти у дірі тій свою Европу.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .