«Еней»

Юрій Буряк

1

Всі згадують з такою ностальгією старий «Еней»

і фрески Базилевича у ньому, Ганна Чубач

згадала, що художник малював її, а не

Вергілієву протогероїню (проти героїну,

за алкоголь!), коли чорти до пекла не колоду з дуба,

а її несуть, як дрова під старий котел,

де булькає смола, вона ще молода, ще грішниця,

довкола класики й зоїли, голі Смульсон, Новиченко, а проте,

можливо, й неправий був Базилевич – за кимсь, може, й не числиться

такого, щоб за те в смолу киплячу їх

занурювати; невже бомонд тодішнього письменства

ще більше упадав за грішми і любив не так чувих,

як нинішні писаки і борці, блювоти і нетлінного творці! Посестро,

музо, пробач того борця і мудодзвона,

що видалив Енея з «Енеїди», спілчанської поеми

з українським колоритом, де стільки перепито самогону!

Де стіко дозрівало артефактів під мухою, і теми

мимохіть самі приходили в шинквас, де до шинкарки п’яний ловелас

чіплявся, а наш Еней стояв на палубі і назирав той Рим,

що воював то з персами, то з Карфагеном,

і тільки краєм ока, як на ойкумену, дививсь на Крим,

2

де войовничий перс чи ассірієць, Ахеменід Євпатор,

ще познущається над пам’яттю Енея і римлян розіб’є,

всі фрески Базилевичеві (з базилевсом!) зніме автогеном,

і кожен римлянин, розкладений зсередини тим пересиченим

життям, яке являв собою Рим перед занепадом, не знати

ким, якимось зайшлим родом, буде упосліджений;

ба, навіть не корчма, кімната для фуршетів,

де тіні класиків слонами ходять в лавці парфумера

поміж картин збоченців, а хижі профілі козацьких силуетів,

прописані вогнем, змиває кислота із фарби чи холера

його знає, що то є, та явно не твоє, Енею, хворієш нею;

все просто, мабуть: тріумфально хтось перебрав сивухи,

корогву переплутав і ліврею, як донедавна гонорар і гонорею,

послався на грибок, а сам живого оселедця загорнув за вухо.