Глущенко. «Натюрморт з гранатом»

Юрій Буряк

1

Рубінові ряди і щільники гранату,

В тверду речовину вкодовані сади,

Родовища зерна з Едемового саду,

Болідів і комет на кожурі сліди.

Художник на таріль поклав земні принади

І, розламавши плід, явив його світи:

Парад планет і сік, як зоряний торнадо,

Що в зелень тла з ножа збирається ввійти.

Колобіг вічний там безмежної мети,

Неметушливий рух космічного зерняти,

На зелені рубін з безодень чорноти

За помахом руки у просторі кімнати.

І тільки де-не-де прожилля золоте

На безміри світів тонку межу кладе.

2

Ось гранатове зерня застигло у леті,

І сік потоком речовини

Ковзнув по якійсь планеті,

Опустившись на лоно твоє з вишини,

Квітко з попелу, захована в сигареті.

Ти – безгрішнице, винна, але без вини,

Ти – зірка, гранатове зерня поетів

Молодих на тарелі зеленої давнини!

Я любив тебе так, як люблять гранат

У вибуховій силі садів міріад.

Та вітер зайшов не з тієї, з іншої, сторони.

Зерня гранату, сад, де профілі наші зітерті.

Ось тобі ніж – кожуру відгорни.

Сік, що ковзнув, – бачиш кров на манжеті?

3

Де були запонки з гірським кришталем,

І ти поміняла їх на рубіни,

І це одна із останніх тем,

Які ти приховуєш од нашого сина.

Під кожурою граната космічний щем,

У кожнім зернятці очікування години

Вибуху космічних пансперм:

Бог один, але триєдиний.

Ми чекаємо Бога в гранаті,

Садів міріад, зорепадів.

Невже немає таких систем,

Як наша Сонячна, де при владі

Сік гранатових протогем

І Всесвіт у кожнім зерняті!