Феб вилітає з міста

Юрій Буряк

1

Два дебіли Жлобкін і Херес, два гівноміри

(за Галичем) з екрана, як полози, з незблимним поглядом,

etc., уособлення часу, і дерева повалені – знаки офіри,

і люди в чорному над собаками здохлими

цієї прийдешності, символами двомісячної давнини,

змішалися з каламбурами Євг. Станковича,

що приїхав з Дніпра, де для місцевої, etc., шпани (?)

ставитиме в держопері з декораціями совковими

гейби «Княгиню Ольгу» з танцями Перуна,

поцінованими му-му-музиковідьмами

кинутого, як лінійка з рулетки, історичного полотна

зі сторчголовими вистрибами і ударних биттям навідліг.

2

Каже, «занедбане місто», «занехаяне», але гарне,

а позавчора я поміж маками польовими вздовж залізниці

з княжого града летів (з макаками) до нашої кочегарки,

знов дроти обірвало блискавкою, від столиці

за 200 км, десь під Шевченковим, на Черкащині –

саме тоді, коли в шпиль ВР влучило «по повній програмі»;

в експресі читав Ізарського, і Адріана Кащенка

бачив у шибі вагона, як у багетній рамі.

Хлопців обмарило «Мамай-фестом»: стрівся з Бородаями

ще на київському пероні, а в Дніпрі бачив зі сходинок привокзальних

сірий граніт, дві постаті, то є дві невиразні плями,

а без патетики – митця з «дровами», чотириногий спальник.

3

Повертаючись до Станковича: каже, що в нього

росте мудрості – зуб не зуб, але із трьох літер;

каже, що мудаки п’ють замість пива йогурт

і що «Ющенко – так!» був на три букви лідер,

і в цьому слогані чи гаслі аж три помилки

(в слові з трьох букв!) – як на нього, то забагато;

думалось про мочалки, чулося про мочилки,

«музиковідьму», «хрен мудрості», «Ющенко – так!», та з матом

щось про дублера (-рку) 80-літнього генерала

для 18-річної дружини,

ретросовкового солов’я, голову колгоспу,

якого слухатимуть у ракоподібний спосіб,

про єврея і негра з тор(б)ою (анекдот з одеського арсеналу),

ну, і про літеру «р» замість «т» у слові «Сталін» після слова «Йосип».

4

Чи сонце старіє, чи я старію – колір стіни іржавий

на Фундуклеївській на будинку із барельєфом,

і небо покраяне стрижами, крилами їхніми, криками, як ножами

довгими і протяжними, ніби вірші про Україну, що їх писав Рилєєв.

Ліхтарні кулі у листі каштанів напередодні літа

(чи не останнього?), втім, не загадуй: сиплеться небом

попіл (чи колір вилиняв?) чи очі блакитні сірими стали, фіта,

фанера, Феб вилітає з міста й летить за стрижами над степом.