4

Юрій Буряк

Смараґдом сяяла на сонці смола шишок і смерчі

Батьківщин усіх рослин з усього світу горнулись

До ліщини, а та схилила віття понад плесом басейну

Із тритонами; і хаос первісний на круги повертався

Через город з троянд і польових ендеміків, над

Головами равликів зі спомином орільським до

Вікна, промитого очисною сльозою. Порожніми

Алеями я сад перетинав і йшов у той кінець, де те,

Що вже було, навіки з’єдналося з присутністю того,

Що не було, а бути б мало… Поміж троянд і сукулентів.