5

Юрій Буряк

«Ідіть, ідіть, ідіть», – сказав нам птах,

бо людський рід не може знести дійсности…

Т. С. Еліот

І він перелітав з чагарника на білокінчикові кущики

Рослин з табличками на грудях, неначебто поховано

Було під ними якісь давніші почуття, якісь абстракти,

Абсолюти, на буття надія мертвого каміння, яке іміту-

вало стовбури дерев. «Ідіть, ідіть!..» – подалі від гнізда,

якщо ви втратили

Своє гніздо, мого не руште: «Ідіть, ідіть!..» – аж до розриву

Голосників пташиних – так дятлиха кричала на березі,

Поки висиджувала дятленчат… з трави від польових ендеміків –

Смішки летючих дитинчат з насіння їхнього із білих

Парашутів, смішки шибайголів і шалапутів, не з дійсности…

А з того, що могло б, якби не втрутились Верховний Вседержитель

І нікчемний жлоб – можливо, одночасно, творці і руйначі

Реальностей – того, що ти крізь шибу постеріг

між європейським і галікарнаським кленами,

о проклятущий ріг! Ти роз’єднав братів

По виду… не перекинетесь своїм слівцем шумливим, доки світу!