Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

1

Юрій Буряк

Був серпень… Тривала облога досягла апогею. Напруга передалася хвилям, вони монотонно накочувалися на берег, гортаючи рінь, яка з шумом наступала і відступала, тонучи в шумовинні.

Потрапляючи в берегову ущелину, хвиля стрімко злітала вгору, розбивалася на бризки і водограєм вимивала нові уламки ріні, множачи шум і вглибляючись у стіну, прориваючись далі, в глибини гроту, захованого в поміжскеллі.

Білий серпанок, що туманцем прикривав шпарину, розвіявся від поривів серпневого вітру, відкрив стромовину і вхід до вузького урвиська, означеного тріщиною, куди море вдаряло, прориваючись до таїн, блискавичним ключем відмикаючи першоджерела, звідки ще тонким гейзером знерідка через вузькість проходу виходили води.

Прохолода базальтового полірованого прискелля, столу в кімнаті столичного парку на другому поверсі адмінкорпусу, де вікна увито дівочим виноградом, і гарячий атлас молодої шкіри [маленьких сідниць] під вартою пильних тестикул на кульових паралелях шукали скресу двох куль генетичної пам’яті – її, берегової, і його, морської, посталі з безодень космічних прапервнів; руки ставали мацаками восьминогів, зір обопільно здіймався над морем то чайкою, то альбатросом, ловлячи зблисками поглядів поживу матерії; життя угніздилося поміж двома смерчами, двома плотями стихій, які прагнули стати чимось одним, що шукатиме інших утілень в інших міжскеллях інших морів. До нескінченності.

Коли яблука пахнуть медом, а сідниці яблуками, на спасівку, під акупунктуру кусючих мух. Після прибою – курчата-гріль і горілка, і ввечері до рими птиця-молодиця торкатися до яблук так, як Пастернак, як не дано нікому, бавлячись півнячим гребінцем, і топтати до курячої сліпоти блакитно-кобальтових зірок, і відповідати на ігри і на цікавість, на жарти, обігрувані удвох, м’якість “р-р-р”, що від ніжності переходить в “л-л-л”, губами, зубами і язиком затягування генетичної пам’яті у вирву зачаттєвого симулякра.

Ритми холостого ходу і тінь блаженства на обличчі з напіврозтуленим ротом і заплющеними очима, блаженства, відсутнього і зануреного в себе, глибиною відсутності прямозалежно від повноти заглиблення чужорідної плоті.