4. Сон Агамемнона
Юрій Буряк
Пріам стояв біля воріт ущелини, знемагаючи під іонійським сонцем. Там, на горі, було його царство, була його Троя. З нього зійшло сім потів, його омило дощем із глинистим селем, і він стояв без плаща з гордо піднятою головою на міцному кореневищі, налитий чистою кров’ю перед своїм прийдешнім.
Він топтався перед ворітьми під пурпуровою мантією, в нерішучості перед тим, що мало відкритися.
Він топтався, протоптував стежку, відчувальним зором під теплою вільгістю троянського леготу; тріпотіла тканина, витончені лінії ніг розкрилювали горизонти, відкриваючи вхід до брами з вертикальним прорізом; на голові Пріама витончувалася шкіра, вия покрилась набряклими венами; вітер і струми часу, джерельна вода омивала його чоло і відкритим ротом він хапав повітря, протискаючись усередину під щільним пологом козолисту, який кущився воложачись на схилах, не звиклих до методичних ударів, о ущелиста брамо Трої!
Він ішов без шолома до вузької тіснини, все ще нерішучий і непевний майбутнього, яке прихилило небо над його мокрою головою з набряклими, набубнявілими жилами і ротом риби, викинутої на берег – у хвилях, які, набігаючи, штовхали його вперед і вперед на стромовину з червоним гротом.
Пріап відчув і побачив очима Зевса, як стулки брами, збільшені в розмірі, округлилися, стискаючи його круглим джгутом, що видовжувався у вузький колодязь, дном якого і була його Троя, серцевина гроту й початок роду;
Він протоптав стежку і топтав її далі, незчувся як голова пройшла відстань від брами до серцевини, і рот, відкриваючись під тиском джгута, який стягував його тіло тугою руркою; нерішучий Пріап, протоптавшись досередини, несподівано усвідомив, що твін уже в Трої; щільність не розтоптаної вагіни зарядила його серце такою любов’ю, так прогнула його жилаве тіло, що рот наткнувся на початок початків, торкнувся живого замка, за яким ховалось його майбутнє.
Після здобуття твердині Пріап очима Зевса дивився на браму, яка замкнулась під зволоженим козолистом, з-під якого визирала між мурами з вулканічної пемзи надбрамна пориста метілка, що відтерла Пріапа від скверн забуття і зневіри, підштовхнула вперед, зарядила стінобитні ядра життєдайною енергією, пролилася панспермічним дощем на стогна ще юної Трої.