10. Сьомий сон Агамемнона

Юрій Буряк

І тінь її навзнак на скелю упала,

і почавсь землетрус, й вогнем із триніжка,

що брязнув о мармур, зайнялася підстилка

донька Іфігенія… “роги над лобом у неї

долонь на шістнадцять здіймалиссссссссь…”

з Партенітської скелі бігла поранена лань,

а за нею – зграя рудих шакалів, то заходило

сонце, кривавлячи пам’ять…

“Першого вбив він Асея, за ним Автоноя, й Опіта,

потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Аглая,

войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есміна”,

і пролетів понад ровом, вдарили в браму копита,

потім згадав, як летіли рівнини троянські, і гаєм

як пролітала стріла інфернальна і зимна

“Вже загинув Пріам і весь люд списоборця

Пріама; тверді священні опустилися в надра;

Іліон позахмарний лежав на дні моря,

віроломство й обман осявали вершини

він згадав, як востаннє “ коней в належнім порядку

притримати всіх біля рову…” вона попросила

марно: у прорізах чорних, як у тумані, брама

повалена, товпища, крики, і Кроніон зі схилів

скелястих Олімпу жезлом вказуючи в напрямку

входу, схвалює трощу

міддю він сяяв, Атрід Агамемнон, сходили

в море трояни, і Троя палала; “голови падали густо”,

наче троянди; в наголінниках мідних ахеї витісняли їх з міста

“З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв”

“навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея”

тінь розпласталась троянки

скільки ахейці проходили рів і вдарялися в браму,

стільки ж над тілом глумились її

тінь Іфігенії над Партенітом летіла: так, наче лев

до лані меткої у лігво забрався: бачив дочку свою

в мертвій троянці; бачив себе: “як ударив по карку

мечем і суглоби розслабив”

“широко владний державець (Атрід Агамемнон)

“руки їх кров’ю багрив незборені”,

“Гострий так біль проникав у Атрідову силу могутню”,

зграю гавкущу псів білозубих побачив у воях своїх

“вихор навальний” пройшов Іліоном і збурив

“моря гладінь фіалкову”

стрімко й зненацька “розум у нього цілком помутився”

над тілом убитої в тіло ахейця списа направив

“з силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді”.

І себе в нім побачив: “більше птахів, ніж жінок, біля нього”

Знову побачив: “навзнак і ниць Іфігенія в білій туніці

під Партенітом, під храмом її, у проваллі

Так боляче серце в нім стислось” – аж вістря навиліт

пройшло йому груди” “…в порох упав, руками хапаючи землю”.