3

Юрій Буряк

Ці півмісяця минули в роботі й пиятиці, безгрошів’ї і спробах забутися. Воно б і забулося і зітерлося б з пам’яті, і змело б перший сніг з мармурових плит, попіл з полірованого лабрадориту; пам’ять палахкотіла пурпуровим челюстям диких маків, макові заметілі гуляли простором од Києва до Торонто. Мело маковим челюстям крізь Київ, крізь Львів, крізь Варшаву, крізь Лейпциг і далі на Бретань та Irish, через Атлантику в океанську далеч…

Дзвінок пролунав рівно за два тижні о 20.00.

Ми зустрілися на Шулявці біля метро наступного дня о 14-ій. Пішли в кафе “Океан”, зайшли в Будинок художника, а тоді поїхали до мене.

Була тепла осінь. Виходили на балкон “хрущовки” і звідти озирали безрадісний пейзаж сирецького барачного бароко з телевежею понад Бабиним Яром і осінніми деревами у просвітах між будинків.

Їй щойно виповнилося 20. Під пальтом її тіло уявлялося класичнішим за пропорціями, аніж виявилося насправді.

Худеньке дівча з маленькими грудьми і вузькими стегнами, стрункими ногами.

Родом із Сумщини, з Лебедина, говорила вона із слобожанським акцентом – біжять, лежять.

Моя хата після розлучення нагадувала руїну. Вікна без штор, книжки на полицях, книжки у ящиках, книжки на голові… Попільничка з дідової цукерниці блакитного скла.

Коли я її обняв, нею бив колотун, вона вся тремтіла. Я теж почав тремтіти.

Посередині кімнати під саморобною люстрою, купленою на Сінному ринку, стояв самотній стілець. Під стінкою – оббитий дошками старий німецький диван, без ніжок – рештки, які відійшли мені після розподілу майна.

Я гладив її талію і худенькі плечі. Сутеніло.

Вона сіла мені на коліна. Мій замордований великим постом пріап уперше ожив після тривалого заніміння і рвався на волю з-під її маленьких сідниць.

Все було так, як казав Олег О. Вона була майже моя. Я не спокушав її. Вона прийшла, щоб стати моєю. Вона годилася мені в доньки.

Її губи пахли молоком, її шия пахла фіалками.

Я не знаю як він вирвався на волю, мокрий і спраглий. Він ковзав її тонкою вовняною сукнею, висихав і знову зволожувався, і так тривало доти, доки сукня не підібгалась і вологий жезл не припав до її ноги.

Мої пальці торкнулися того, чого прагнув він. Тонка матерія, атлас, її білизна просякла вологою. Я зібгав її в жмуток і відтягнув на себе.

Голова пріапа опинилася в неглибокій чарунці, між пелюстям і гребінцем.