6

Юрій Буряк

Удар у стелю, новий обвал,

від мене відмовилася «Довіра»,

і весь архів поплив на штурвал,

і змило з палуби командира.

В паніці перевиборів мішанина

з марнот і непотребу, і тільки журнал,

викинутий на асфальт, і тільки, багном облитий,

лівою рукою, на грані вивиху, триматися за штурвал.

Кинув її «камасутру» в пащу «Довірі»

і цілий день управлявся в районному тирі *.

Був розстріляний т. зв. друзями,

обламаними на баблі, що во злі-козлі

облом в облом явилися, а в ефірі –

Гадюкін, Залийвода і Одеський порт…

Викинутий за борт,

за уламок тримаючись корабля,

нарвався в Дніпрі на Філіпчика, пля,

а той вивів тебе (ні, на тебе) отця

олігарха (майбутнього) ККК

з обличчям чи то ЦК генсека, чи цадика,

чи ребе містечкової синаґоґи…

Вони – це підводний світ, акули і восьминоги,

шукали, шакали, розриваючи товщу глибин,

мацаками й пащами, і тебе, пропащого,

обнюхували на предмет зв’язків,

і тоді ти побачив отих дядьків

у перекинутому рефрижераторі

і той рефрижератор-україножер

ганятиме потім у твоїх снах

кілька років поспіль (летючий трокер)

пейзажами з котлованами

в десятки археологічних шарів –

з муміями і скарабеями,

статуями давніх римлянок,

знаками ієратичними і словесами латинню…

Так ти пішов попідтинню

гейби… в Ляльковий театр, на Десятинну,

де нові партії вирували Везувієм,

куди президентська мумія Вієм

запускала ракет кістляві фаланги,

в білій гарячці ловила ґедзя на голові Гонгадзе;

оголені фланги добудовувалися уявно

формами ландшафтних прикрас,

і броньована канонерка з прапором ренесансу

привидом-тихоходом, набираючи оберти,

вийшла в море і попливла, наздоганяючи час.

* (Плече від приклада боліло,

а пальці втомилися тиснути на гачок,

на сотому пострілі з’явилося рило,

в яке б ти без балачок…)