8
Юрій Буряк
У листопаді зі Скориком,
ще з маланчу-
ківських часів опальним журналюгою
(тоді саме в КоЗи він вигравав процеси)
і з серцеїдом Жориком,
що зробив коханкою власного кардіолога,
їдемо на Петриківку, в голові – архітекторка,
що в проекції мала б сприяти ерекції,
але поки що глухо.
Все, що було дорогим тільки для ваc, –
під колесами джипу і з вікна його:
компаси розмагнічено, з ікони сповзає левкас,
на порозі хати стоїть ловелас,
а в хаті чужа полюбаска робить ковбаски
зі страченого кнура і продає за бакси;
вчора була це гра, а сьогодні трагедія,
котра, як вичинка, шкурки не варта,
яка з нутра нутрії показує всю абсурдність
порятувати щось, вихопити з вогню, абощо,
замикання в 1000 ват трощить
усе, що було найдорожчим,
з перемінним успіхом струму чи
змінним наголосом, як-от: курва – курва.
Тільки хлопчик, який тебе жде,
ти знаєш, якого ніде
не сховаєш: там, у «Чайній», де найкращий делікатес,
консерви з горбуші, прострочено,
і куди ти, як до аборигенів Кортес
чи, навпаки, як до конкістадорів пернатий вождь,
прилітаєш щодня й щоночі, у сніг і дощ.
Та немає того, хто належно це поцінує
чи хоча б за це тебе поцілує;
є непевна якась перспектива, і та не твоя;
є дорожна карта зі знаком крипти –
скарабеєм, який визначає, чиє ім’я
над гординею дурощів маякне як прапор,
десь у небі винищувач Богу рапорт
віддає, пілот, і йому підтакує теща твоя, комуністка,
а на персті з молитвою в церкві Миколи Притиска
ти віддаєш вудила й кінці, і Богові душу. Так-от,
Гермес Трисмегіст, де ціпок твій і твій кадуцей!
І куди він поліз і звідкіль він виповзе, скарабей?
Півнем прокукурікає і зустріне вранці тебе
жар калинових кетягів, з куща ка-
лини півень над хатою петриківського майстра Панка
чи корзина з дровами на подвір’ї з коровами.
– Нате, суки! Це за отця вам, а це за сина! –
Іскри з вогнища підіймаються чи гонконзький грип.
Де Микола? Де його клятий гриб?
Ти мовчиш до хрипу, ти так захрип.
Так скажено стрибає у градуснику стріла.
Стриптизерка під церкву з труби сповзла.
– Як із гуся вода. Як любов козла.
– Та нехай їй трясця (нехай хоч біс).
– Батько ж у неї не комуніст.
– Щоб вогненна злива, вогнем лиш із
грішниць випалюють гріх.
– А ціна тобі в день базарний гріш!
– Ти диви, щоб тобі не було ще гірш!
Ну, куди вже гірше гонконзького грипу.
Ляж на заднє сидіння джипу й лежи, чуєш? Типу
мрець на марах і ані рипу,
ні сліз, ні сопель. Повертай назад. Бачиш, сніг? Сніги.
– Друзі де ж твої? Де?
– Друзі?
– Рідні де? Та де ж твої друзі, пень? Тут самі вороги.