14

Юрій Буряк

Джаз і блюз у вечірній кенасі

оживив тіні потонулого Києва:

гурт побитих міллю бітників і нонконформістів кінця 60-х юрмився

на терасі,

як рядок з Мандельштама з Вієм і Змієм;

рефері ностальгував, і концерт урвався в кульмінаційній фазі

переходу від вечора спогадів до вечора-шабашу,

«браво!» й «біс!» чергувалося з матюками,

після кількох «коронок» зірвало башту,

і носороги Йонеско, серед яких міг опинитись і ти, стрибками

накивали п’ятами із джаз-бендового табору;

як з газової камери, залу наповнили гази і запахи,

які віддалено нагадували ауру психлікарні;

в моєму улюбленому ряду сиділи джазові пахани,

але, як завше, блискуче і грозяно бив озоном ударник

і гітарист з відразою мацав струни в череві роялю, напханого

звуками і зойками рояліста, що голосив над трупом

потонулого в часі міста

молодості, бідолаха, він так кричав, так, сердега, катрупив

слух, що публіка зажадала гармонії – і під вигуки: «Гармоніста!»

ти покинув Будинок актора пізнього вечора Благовіста.