5

Юрій Буряк

На Великдень зранку дощило, а надвечір

благодать пролилася на місто з чистого неба;

я побачив, що собаки часом кидаються самі на авта, і гинуть, а малеча

собача інтуїтивно знає, що так робити не треба,

і отак з дворняги вилущується породи якоїсь предтеча.

Класик сидів спокійно на місці Зої

Космодем’янської, яку відправили по етапу до іншого скверу,

а багатьох вождів (ще гірше!) допровадили в лепрозорій

відстою за терор і стагнацію чи просто за вдачу скверну,

зліквідувавши дачу з комуністичним набором класичного тут застою.

Живі квіти виглядали з-під бронзового капелюха,

невідомо ким просунуті у пропаяну кимсь щілину;

горобці копирсалися поряд, з думою про посмітюху

в Червоній Книзі з’явилась думка, що капелюха слід перекину-

ти, а мідяками з нього поповнювати бюджет Кабміну

в частині асигнувань, передбачених на культуру.

Можна так само і з пам’ятником Грушевському, де він напідпитку

прикриває тестикули свої капелюхом, мов щойно з бенкету, де тестували

Табачника і тостували за рекордну здачу підручників на макулатуру

і за нову програму, до ухвалення якої добиратимуться надійні свідки,

які не розкажуть, як державу згори спихатимуть під укіс –

не колгоспну фуру.

Ось тобі і Великдень, Господи наш!