«Вго-...»

Юрій Буряк

Вго-

ру Ін-

ститутською,

де царя прийма-

ли поляки, де був

салон художній, і досі де

клуб Кабміну, в якому Гон-

чар і т. ін. у часи донедавні

боронили мову, культуру та ін. не-

стравні для влади цінності; тяглості, плин-

ності… дім Бердяєвих, дім Лібермана, НЛО як

манна в синьому небі чи передвістя; в чорному

кадилаку уряду голова і голови охвістя; буремні

часи розвалу, Жовтневий палац і звуки “Інтернаціоналу”

линуть з підвалу Інституту шляхетних панянок; інавгурацій-

ний Янек, як пилип-з-конопель, яйцями об пательню – револю-

ційна шрапнель (замість “Аврори”); золотий спанієль і Єгипет-

ський кіт прокурора; рокіт пересувних танкеток, тенісистки

в коротких спідничках з решетами ракеток; чемпіони з мара-

фонського бігу тенісисток шикують презерваціями індиго;

співаки із хору Вірьовки й танцюристи з ансамблю Вір-

ського; кадебістські тусовки в трубі; голова Гонгадзе

на списі зловісного тисячоліття; заповідь “не убий!”;

смерть од віагри у спущених шароварах; ігри

шакалів на шару, шушара і шалупень;

транзитом з Кирилівки на Ігрень і

з “Огріні” – знов під Кирилівську

церкву; Врубель і Місто мертвих,

і політ над гніздом Булгакова,

і пересадка знакова (точніше,

спроба), і знову – любов до

гроба в серці чужому

жевріє; в’ються з ві-

рьовок вервії, вивір-

ка сонця кружляє,

і косіор на глі-

ера скоса

чомусь по-

гляда-

є.