Резидентський оркестрик

Юрій Буряк

Ге

Ге

Гете-

Ра, гітара,

гітара, гетера,

Рибчинський

виходить із рам-с.

Фанера, химера, гітара,

Гетера, і незрівнянний Брамс.

Грають Шопена і Морзухін читає

“Письмо из Чикаго”, “Пусть закат

подождет”, се велике благо – жити в

такій країні: в ній чи з нею – яка різниця! –

приспів, дует дуеньї і уссурійця, філери з

філармонії вибігли, свійська птиця; входить Столи-

пін з День Сяо Піном, іще не вечір, магнат аф-

ганських копалень реагує на аманат, за

магнатом іще магнат, полішинель і ко-

лишній політпрацівник ритуально

ніде не зник (він сьогодні – один

із них); та лунає “Молитва”,

усі встають і салют комусь

віддають, світла путь

їм і світла пам’ять,

всі співають

й фуршета

ждуть.

Починають

фанфари

дуть.

Многая, многая літа…

Яка країна, така й еліта.