У метро

Юрій Буряк

Ти

у метро

відчуваєш-не-

відчуваєш, просто

чуваєш, чувак, чухаєш

місце на лобі, згадуючи

ту, що належить до лобі тих,

кого ти любив, на лобі місця від рогів

щороку ти згладжуєш, а гулі, рагулі, твої рогулі,

гадаєш, чи проросте, і довго чухаєш

гулю, яка поступово твердіє, а з другого

боку вже спиляний ріг, він чешеться – там

пластина вставна від рогу, що вріс корінням

у сина. Чому не йде електричка? У нього була б

сестричка, а стався аборт, або рот зашити, або роги

спиляти, або відрубати руку, яка тягнеться

до телефона: вже не поясниш нічого (і чого

це ви тут ходите? Дивлюся, до болю знайоме).

О, нарешті! З тунелю вже стугонить.

Роги сховай під берет з маль-

тійським хрестом наперед –

щоб не зурочили, щоб не

побачили, не пропісо-

чили й не роз-

собачили.

Та бачили ж

очі

(що купували).