«На...»

Юрій Буряк

На,

шого часу

великий герой

і його соратник,

що життям прокотився

зеро, жонглюючи кільця-

ми і прапорами; унюхав бабло

і “вперед, за нами!”, а далі епітала-

мус і “чудище обло, громадно зело

і многозевно” підіймається з дна як під-

водний авіаносець з гладеньким літовищем

для “безпілотників”, націлених на Дамаск і Ба-

гдад (а може, й назад: це коли не спрацює певна сис-

тема “сноуден-менінг-асанж”), а спочатку – пасаж “ге-

рой народився в українських степах”, “багато йшло по його

стопах”, “знався на клонах і на клопах” . . . . . . . . . . . . . . . .

далі починається найголовніший фах і розгортається т. м.

життєвий шлях – не завжди по трупах і по кістках, бо дехто

вже вигулькнув у нових іпостасях; окрім дружини, не мав

“додаткових” пасій, багатир, але не Онассіс, належить расі

[до раси], що переважає в континентальній Европі,

але тягне весь час до утопій – у тундру чи на Да-

лекий Схід. Коротше, у “несходимий світ”,

де побував його нації цвіт.

Квіт.

І туди він гід.