До Артемідора

Юрій Буряк

Я бачив повний текст і форму,

це був уривок з давніх драп,

чужі слова, незвичні горлу;

чи це уривок був, чи в чорну

глибінь морську дивився раб,

глиб невідпорну;

там хвиля пінилась і з глибу

морського змія жовтий зрак

солярним знаком прірву дибив,

навколо нього – зграйки риби,

скрип кочетів і весел змах;

дзвеніли шиби:

той край, куди пливли варяги,

м’яка зима накрила, сніг

повторював тисячолітні саги –

така ж зима у циклі ваги

прогнозу вирівняла в сні;

термозигзаги

вкидали за вікном пейзажі

в середньовіччя, на гіллі

благої вісті глас чи блажі

слів чужомовних до Наташі –

як сніг на чорному веслі;

сміх в бельетажі;

сніг на веслі, і незнайому,

мов чайок скрики, мову, сніг,

біль на деревах перед домом

і жінку в дівчинці зникому

в одне з’єднати, як я міг

з’єднати в тому

видінні з вікінгами разом

і те, що бачив, й голу плоть,

достоту в Ялті з хвилерізом

пірс і маяк, в який щоразу

її притягнутий теплом

я – випад з часу,

я, випад з часу,

показував кудись на море,

де раб стояв на кораблі,

на білий сніг і море Чорне

на торс її, в щетинці сором

(де сонник твій, Артемідоре!),

на шанси менші, ніж малі,

із рун узором…

Геттір ім’я було її.

Геттір з Георгом.