Завершення круга

Юрій Буряк

Довга зима 2013-го, сніг за вікном хурделить, а вже 22 березня.

1

Цієї зими завершено коло,

цієї зими на Водохреще коло

батька мати лягла, і соло

того солов’я божевільного літа

снігами загорнуто, будемо всі там,

розколото склянку, з якої допито.

2

Зима не кінчається разом з весною,

початком весни серед білих завоїв,

як звичка, яку називають дурною.

Зима, як болячка весни, або ліки,

щоб рана замерзла й відпала навіки,

на мозок не тиснула і на повіки.

3

Зима у краях відморозка і зомба,

зима водохресна від ейдоса й ромба

до простору й часу відірваних тромба;

на позначках часу, співмірного тиску,

під підсумком весен підведено риску,

з мобільника знято сім цифр без зиску.

4

Зима калькулятора в дзьобі лелеки,

прильоту завчасного і небезпеки

згубити в снігу не проплачені чеки;

чекання дзвінка майже на автоматі,

на слові “батьки” – палімпсестове “матір”,

життя – як прив’язка до дати, на даті

5

воно не скінчилось, триває зимою,

узимку померти – це зустріч з весною.

З потопу зими, уподібнившись Ною,

ковчег допливе і осяде на скелях

того божевільного снігу у трелях,

у тих рівнобіжних, на тих паралелях

6

зими і весни на зустрічних потоках.

Для вуха найтихша, найглибша для ока

зима у вікні милосердно глибока

для тих, хто далеко, у Божому граді

душею, а тілом – під снігом, в розпаді,

згубився навіки у цім снігопаді,

7

що авта закидав, будинки, дерева

і форми того, в чім найбільша потреба

і що повертається в тінях з Ереба,

не хоче тепла, ні того піснеспіву

птахів-божевільців, що йдуть на поживу

ненатлого (сірих ворон) колективу.

8

Сніг пада і пада, мете завірюха.

Найглибший для ока, найтихший для вуха,

накручує кола, завершення круга

далеких і дальніх, найближчих навіки –

хто в сніг западає, і ліпить у вікна,

летить під колесами смугами віхол.