«З неймовірно тягучого сну...»

Юрій Буряк

З неймовірно тягучого сну випало все на число “11”,

окрім сили ще молодечої в м’язах

і ходи, на край кручі, туди, де кінчається жито

поряд ішов козак, бувалий у мандрах

Вергілій із Уллісом, йшли ми пліч-о-пліч

без ліхтарів і без зайвих діоптрій

над океаном кінчалась земля

щойно я поривався устати, начитавшись О.О.,

як починало хитати і мене, й корабля

десь унизу, звіддаля,

де хвиля омиває каміння, хтось дивився

Вергілій і Улліс, що підійшли до обриву

і відстань, яку іще можна углиб подолати

по горизонталі під прямовисним кутом

кричала приреченість

вони бовтались там унизу

і це було нібито пекло,

що чомусь називалося Флорида

а ми з козаком не завважили зовсім

що поминули Детройт і Лас-Вегас

й від Атлантичного вийшли на Тихий