Сум синусоїди

Юрій Буряк

Тут вона відбулася, історія, гідна пера

європейця котрогось зі школи Вільяма Шекспіра,

й постановка її у форматі балету у Grande Opera

всі рекорди із касових зборів побила б.

Жив художник один у хрущобах поблизу Дніпра

в місті N у роки боротьби з формалізмом,

а була то союзного рівня діра,

від якої залежала, мовити б, доля вітчизни.

Слід сказати одразу: калібру не мав,

та, як дог між болонок, статурою він вирізнявся;

на поезії менше, на алгебрі – мов Перельман

міжстатевих стосунків, коли випадало, кохався.

І за ним, ніби тічка, скрипальки, бувало, тяглись

і ві-о-лон-че-ліст-ки – був кобелем знатним! –

і тоді не приверзлося б навіть, що гряне гаплик

й боротьба з формалізмом на користь піде диверсантам.

В тому ж місті і в ті ж одіозні часи

наче квітка у надрах контори зростала

степовичка одна, діва вроди такої й коси,

що про них двоє сук романоїда згодом писало.

Час ішов, ні – спливав, час то води Дніпра,

і художник поплив, й опинився аж за океаном,

і тепер на вітчизну дивився, хот-дожник, з бугра

з синусоїдним сумом адепта ідей Перельмана.

На глибинних шарах працював як гірник

(се ж Гірничого вишкіл!) – концептолог і рейдер:

поринаючи в бізнес, мав на оці металу хідник

і зливав за бугор без обмовок за Фрейдом.

Втім, він пише, до того ж, дитячі казки

з колоритом кварталів, які пам’ятав із дитинства,

де для пильного ока старі проступають зв’язки

і фатальні проколи недремних борців з формалізмом.

Паралельно із цим йшов тривалий процес

рихтування, буріння й огранки талантів,

тільки в допрах допіру мовчали про це,

присипляючи пильність нових диверсантів.

Білим крином озерним розквітла вона,

хоч на рівень союзний діра не тягла вже;

час минав, і Дніпром пропливла новина –

страмоноїдне щось, що квіток репутації маже.

Але що кришталевіша, то непідкупніш душа,

а тим паче, коли

Бог вкладає її в степовичку;

їй завдання дають – диверсантові дать (одкоша):

перекривши всі доступи, унеможливити змичку:

щоб руду із металом докупи не звів

і не вивів товар за кордони вітчизни;

хоча й був емігрант в дошку нібито свій –

мав до месиджу і відповідну харизму.

Запросили його на секретний об’єкт –

базу розвідки – правда, корисних копалин,

де колись він утілив кіношний проект

про Кінець, але дивом уникнув опали.

Хоч давно відцвіла її врода, і шарм

степової красуні під тиньком загинув –

“На глибинах яких залягає той шар,

що зі світу тварин вирізняє людину?” –

гість цікавився: “де залягає той шар,

що прибутків його позначає вершину”.

Як з прокатного стану гарячий товар,

він виймав із кишені свою паспортину,

де на місці UA красувалось USA

і потверджував штамп пеемпівську прописку,

аж перуки її чарівний круасан

вороною косою розсипавсь по писку.

Скрупульозно продумано кожну деталь,

прораховано й кроки “живця” до дрібниці;

гість дивився в степів зачаровану даль

з перспективою впертись у круп кобилиці.

Психотропи виною чи то алкоголь,

під копитами грунт збунтувався стакато –

тільки зблискують крупи учвал, хто кого,

і – картини: ось тут він стояв під плакатом,

мавзолей, балістичні ракети, салют,

полустанки в степу, шлемофони, військові паради;

Джугашвілі із Жуковим, “Родіна”, “Гітлер капут!”

і міраж мозаїчний – відліт із Софії Оранти:

шмони з Бабеля, шабельний блиск,

Льова Задов, розстріляних мізки – найперших поетів,

у застінках, і шемріт, і шурхання, й писк,

і порожні колиски дворянок і анальфабетів.

Але ось чи то кінь послизнувся, чи тріснула вісь,

чи в колесах розтрощено спиці, і він з колісниці

відпадає від неї і з гуркотом падає ниць,

а над ним – лікарі, професура, та ін., вочевидь, очевидці.

Після того, як вдало завершився акт,

їх карета везе і кружляють якісь папарацці.

“Боже, – думає він, – та який же я все ж бо мудак!”

Чути “Марш похоронний” під звуки бурхливих овацій.

P. S.

З поліклініки він викликає таксі,

й не прощаючись й не заїжджаючи в місто,

їде в аеропорт й на чотири на сторони всі

без формальностей зайвих тікає, адепт формалізму.