Один із них

Юрій Буряк

Вперше побачив його

з вікна трамвая, на протилежному

боці Гоголівської (по діагона-

лі від місця, де вбили ц. р. Аксель-

рода), він ішов у своїй знаменитій

досі, з бородою і книжкою під пах-

вою, повертав до Медінституту на

вулицю, що веде до парку Шевчен-

ка. Це був Мих. Ритяєв, театральний

художник, вигадник усіляких речей

травестійних, різних костюмів, кар-

навальний і маскарадний бичуваль-

ник жлобів.

Якщо “всі поети жиди”, як

казала М. Ц., то Михайло напів, але

кого в нього більше було: художника

чи поета? Одеса, Москва, Севастополь

і знову Одеса, засніжена Вологда, Дні-

пропетровськ…

Якось він мені був сказав:

“Їдь із цього міста, старий, побачиш світу,

зануришся в справжнє життя… а там, ди-

вися, рочків за сім зміняться русла рік,

час потече навспак, нові баби підростуть,

тоді ти й повернешся… як Одісей на Ітаку”*.

* Сам він також повернувся (щоправда, десь аж за 40 років як автор великих перформансів: “Місто жлобів” і “Махноград”).