«На сотню пляшок бургундського...»

Юрій Буряк

На сотню пляшок бургундського замовлення зроблено вже,

хотів би, щоб поминки стали одним з незабутніх торжеств

бо дружба, вона – усе, чого варте життя, вона – найдорожчий

скарб, тому пробачте, друзі, небіжчику сей дружній жест

я тільки любові прагнув і прямо дивлюся в очі.

І ти, котру я зустрів на вокзалі

скинутий із рахунків, смуток залиш і печалі,

підведи свої плічка і подивися в далеч:

я готовий на коліна впасти на мокрий асфальт

і померти від щастя ще і ще, і стократ

цілувати квіти осінні блакитні в твоїх руках

я хотів би, щоб не оминув тебе синій птах.

О ви, річки і озера, вітри у степу духмяні

і у вас я прошу вибачення зарані,

що вас покинув напризволяще заради великих міст,

але наймиліша мені моя мила сестриця

блідолиця, до неї я простягаю руки

і пошепки кличу, жадану, до себе,

назустріч до тебе рветься серце моє з усіх сил: прожени!

Я пірнаю в любов, як у небо.

Тож візьми мене і згаси. Я задовго тут жив.