«У магії гомерівських сутінків...»

Юрій Буряк

У магії гомерівських сутінків

повз червоний шпиль святилища

я ніщо вона королівське громаддя

кваплюсь до фіолетової лампи

до мадам до найвитонченішої музики цінь.

Вона стоїть переді мною в яскравій кабінці

підтримуючи жадентові уламки

рубцюватий сигнакулум чистоти мовчить

очі ці очі чорні до благального сходу

розв’яжуть довгу нічну фразу.

Тоді як сувій, завинутий,

і перемога над її розпадом розгортається

в мені, Авакуме, наймерзеннішим з усіх грішників.

Шопенгауер мертвий, мадам відкладає лютню.