На смерть друга

Йосиф Бродський (переклад Юрія Буряка)

Ім’яреку – від мене – тобі, бо не стане за труд

роздобути тебе з-під надгробку, тож – від аноніма,

як по справах отих: через те що з каміння зітруть,

так і з огляду, що нагорі я і, окрім каміння,

я занадто далеко, щоб ти розпізнав голоси,

ще й езопову феню у вітчині білих голівок,

де навпомацки й слух наколов ти свої полюси

в злих короликів космосі мокрім і дудок пискливих;

ім’яреку, тобі, одинцеві кондукторки од

чи то Духа Святого, чи з вихором вулиці в крові,

хапунові книжок і творцеві найкращої з од

на падіння А. С. у мережки в поділ Гончаровій;

слововержцю, брехлу, витискайлу дрібної сльози,

що обожнював Енгра, трамвайні дзвінки, асфоделі,

білозубій змії в колонаді жандармів кирзи,

одинокому серцю і тілу без ліку постелей –

хай лежиться тобі в оренбурзькій хустині з тепла

в нашій бурій землі, труб місцевий пройдисвіту й диму,

на житті розумівсь, як на квітці гарячій бджола

і на смерть ти замерз у параднику Третього Риму.

Може, хвіртка в Ніщо є найкраща в твоєму житті.

Ти, людино бруківки, сказав би, що кращих не треба,

за рікою в пітьмі пливучи у безбарвнім пальті,

чиї застібки з розпадом лиш і зосталися в тебе.

Марно в рот заглядає Харон – адже драхми в землі,

марно хтось просурмить нагорі в свою дудку тужливо.

Посилаю тобі безіменний прощальний уклін

з берегів невідомо яких. Бо тобі й неважливо.

1973